На якийсь час себелюбне єство геть утратило ґрунт під ногами — воно лишень схлипувало, ніби дитина, якій набридло гратися і хочеться додому, та потім оговталося і заходилося доводити, що у звичайній, фізичній боротьбі з Нелюдом немає й краплі здорового глузду, адже це нічого не вирішить на рівні духовному. Якщо Владарка збереже послух тільки тому, що спокусника усунули силоміць, то який у цьому сенс? Що це доведе? А якщо ця спокуса — не випробування, то навіщо тоді все це взагалі потрібно? Хіба наш світ уник би гріхопадіння, якби, приміром, слон випадково наступив на змія за мить до того, як Єва погодилася скуштувати заборонений плід? Невже все так просто, так аморально, так безглуздо?

Грізна тиша навколо ставала дедалі густішою. В ній щораз ясніше й виразніше проступав величний лик, який завжди трохи сумно дивиться на нас, коли нам трапляється говорити неправду; він ніколи навіть і не пробує нас перебити, але ми самі поступово усвідомлюємо, що йому все відомо, починаємо запинатися, самі собі суперечити, і кінець кінцем узагалі змовкаємо. Так урешті-решт забракло слів і себелюбному єству. Ренсомові навіть здалося, наче темрява мовила до нього: «Ти ж сам добре знаєш, що тільки марнуєш час». З кожною хвилиною ставало ясніше і ясніше, що ті паралелі, які він намагається вибудувати між Едемом і Переландрою, надто грубі і не витримують жодної критики. Те, що звершилося на Землі, коли Малелділ народився у Вифлеємі в людській подобі, змінило цілий усесвіт назавжди. Новий світ, світ Переландри, не був простим повторенням світу старого — Землі. Малелділ ніколи не повторюється. Як говорила Владарка, одна й та ж хвиля ніколи не приходить двічі. Коли Єва згрішила, Бог ще не був чоловіком; Він ще не зробив людей членами свого тіла. Тепер же, коли це вже відбулося, Він і страждає, і спасає через них. Відтак одна з цілей Його задуму — спасти Переландру не просто через себе, а через себе у Ренсомі. Якщо Ренсом відступить, задум, отже, мети не сягне. На головну роль у цій історії, історії набагато складнішій, ніж йому досі здавалося, обрано саме його. Ренсома охопило химерне відчуття — щось наче «відходило геть, зникало», — і він збагнув, що й Переландра могла на рівних правах із Землею відігравати одну з головних ролей в історії. Все, що тут відбувається, можна було назвати тільки відлунням Воплочення, яке звершилося на Землі, проте, з іншого боку, земні події могли бути лишень прелюдією до зародження нових світів, першим із яких виявилася Переландра. І те, і те було правдою; ні те, ні те не було важливіше за інше, так само як ні те, ні те нічого не копіювало і не повторювало.