— То як, ми стали гарнішими? — втрутилася у хід його думок Владарка.

— Ні, — відповів Ренсом, проте відразу ж виправився: — Не знаю. Відповісти і справді було не так уже й легко. Тепер, коли Вестонові шорти і сорочка зникли під барвистим покровом, Нелюд виглядав, якщо можна так висловитися, екзотичніше і не справляв уже такого огидного враження. Владарці ж, безперечно, це вбрання не личило. Оголеному тілу властива якась простота; про нього можна сказати: «це просто тіло», десь так, як кажемо: «це просто хліб». Пурпурові одежі додали вроді Владарки відтінку величі, зробили її виразнішою, наділили новими яскравими барвами, та все ж то була поступка уявленням нижчого ґатунку. Тієї хвилини Ренсом вперше (і востаннє) побачив у ній жінку, яку міг би покохати і чоловік із Землі. Це було просто нестерпно. Думка ця виявилася настільки чужою самій сутності цього світу, що на мить йому здалося, ніби яскраві барви навколо раптом зблякли, а ніжні пахощі квітів розвіяв вітер.

— То ми тепер гарніші чи ні? — допитувалася Владарка.

— Яка різниця? — похмуро кинув Ренсом.

— Кожному хочеться бути якомога гарнішим, — відповіла вона, — а побачити саму себе я не можу.

— Та ні, можеш, — озвалося Вестонове тіло.

— Як це? — здивувалася вона. — Навіть якщо мені й удасться повернути очі всередину, то я все одно побачу тільки темряву.

— Не так, — сказав Нелюд. — Зараз я тобі покажу.

І він відійшов на кілька кроків убік — туди, де лежав на жовтій траві Вестонів наплічник. Надзвичайно чітко — так часто трапляється тоді, коли ми сильно чимось стривожені, — Ренсом побачив, що наплічник цей точнісінько такий самий, як лишився у нього вдома; їх, вочевидь, купували в одній і тій же лондонській крамниці. Це раптом нагадало йому, що й Вестон був колись людиною, мав людський розум, переживав людські радощі і прикрощі, і на очах у нього ледь не закипіли сльози. Страхітливі пальці, які Вестонові вже не належали, вмить впоралися з застібками і видобули зсередини якийсь невеличкий блискучий предмет. Виявилося, що це англійське кишенькове дзеркальце за три шилінги і шість пенсів. Нелюд простягнув його Владарці, а та повертіла в руках і запитала:

— Що це? Що з ним робити?

— Подивись у нього, — підказав Нелюд.

— Як?

— Дивись! — а тоді взяв дзеркальце у неї з рук і підніс їй до обличчя. Доволі довго вона дивилася у нього, нічого, вочевидь, не розуміючи, а тоді зненацька скрикнула, відсахнулася і затулила лице долонями. Ренсом теж здригнувся — він уперше побачив, як вона просто піддалася почуттям. Світ навколо змінювався надто стрімко.