— Ти зовсім як дитина, — попрямувала Ріс до Рейвенвуду, ведучи за собою тітку Дел.

Ліна підморгнула мені.

«Які тренування? Контроль свідомості?»

«А, різне. Пересували гальку, змінювали інтер’єр, чаклували з часом, але це було складно».

«А контролювати пам’ять — просто?»

«Я забрала з їхніх думок спогади про книгу. Ти б сказав — стерла. Вони ніколи не згадають про неї, тому що в їхній реальності книги не існувало».

Так, нам була потрібна книга, і я розумів Лінин учинок. Але тепер мені чомусь здавалося, що ми перейшли межу, і я не знав, на якому опинився боці. Не відав, чи Ліна повернеться до мене… і до себе теж.

Ріс із тіткою Дел вже попрямували до саду. Мені не потрібен був дар сивіли, щоб здогадатися, як вона поспішає звідси втекти. Ліна теж пішла за ними, але щось мене зупинило.

«А., почекай».

Повернувшись до ями, я сунув руку в кишеню. Потім розгорнув хустинку зі знайомими ініціалами й узяв підвіску за ланцюжок. Нічого не відбулося. Жодних видінь, і щось підказало мені, що їх більше не буде. Медальйон привів нас сюди, він показав нам усе, що ми мали побачити.

Я тримав камею над могилою. Обмін Має бути чесний. Я вже зібрався її кинути, але знову почув голос Женев’єви, цього разу тихіший.

«Ні. Вона мені не належить».

Я подивився на надгробок: Женев’єва мерехтіла там ледь видимим образом, що залишився од вітру. Вона мене більше не лякала.

Вона здавалася розбитою, зламаною, як людина, що навіки втратила своє єдине кохання.

І все стало ясно.

8. XII По шию

8. XII

По шию

Інколи можна так ускочити в халепу, що загрози наступних неприємностей просто перестануть лякати. Якщо ти загруз настільки, що майже дістався середини, — лізь далі, це твій єдиний шанс вибратися на той бік. Такою була класична Лінкова логіка, але і я почав бачити її геніальність. Напевно, розумієш це тільки тоді, коли сам загрузаєш по шию.

Наступного дня після розкопок ми з Ліною вирішили вчинити саме так. Для початку одним з Амминих незмінних олівців ми підробили записку. Потім прогуляли школу, щоб прочитати украдену книгу, яку нам узагалі було заборонено читати, а наостанок я набрехав про проект, над яким ми працюємо разом і який дасть нам додаткові бали. Я чекав, що Амма розкусить мене за дві секунди після слів «додаткові бали», але вона саме розмовляла з тіткою Керолайн про батьків стан. Мене мучила совість через брехню, поминаючи вже крадіжку, підробку й стирання пам’яті, але в нас і дійсно не було часу на школу. Нас чекала справа справ.