Лорд Ветінарі уважно оглядав іржаве лезо. 

— Скільки він вже у вас, капітане? — запитав м’яко. 

— Він не мій, сер. Це власність молодшого констебля Моркви, сер. 

— Молодшого констебля?.. 

— Мій, сер, ваша милосте, — сказав Морква, салютуючи. 

— Зрозуміло. 

Патрицій повільно обертав лезо з одного боку на інший і вдивлявся у нього так, немов меч і справді йому сподобався. Ваймз відчував, як повітря важчало, так наче от саме зараз себе збиралася творити історія, але ніяк не міг зрозуміти, як це все відбулося саме з ним. То був один із тих моментів, коли Штани Часу роздвоювались, і можна було з неуважності потрапити не в ту штанину… 

* * * 

Вонс прокинувся у світі тіней, що його дуже спантеличило. Але єдине, про що він міг думати в цей момент, була висока постать у мантії з капюшоном, що стовбичила над ним. 

— Я думав, що ви всі вмерли, — пробурмотів він. 

Було навдивовижу тихо і, складалося враження, що хтось змив усі кольори. Щось було зовсім не гаразд. 

— Брате Придвернику, це ти? — поцікавився він. 

Постать наблизилася. 

— МЕТАФОРИЧНО, — відповіла вона. 

…і Патрицій повернув меч Моркві.