— Ви — великий молодець, юначе, — сказав він. — Капітане Ваймз, думаю, що ви можете відпустити своїх хлопців відпочити. 

— Спасибі, сер, — сказав Ваймз. — Хлоп’ята, ви чули, що сказав лорд. 

— А вас, капітане, я попросив би залишитись. Нас із вами чекає розмова. 

— Так, сер? — безневинно промовив Ваймз. 

Ватага взялася покидати кімнату, окинувши Ваймза співчутливими та жалісливими поглядами. 

Патрицій підійшов до обриву і подивився вниз. 

— Бідний Вонс, — сказав він. 

— Так, сер, — Ваймз дивився на стіну. 

— Хотілося б мені, аби він жив, розумієте? 

— Сер? 

— Хоч він і збився зі шляху, але ж розумний був чоловік. Його голова мені б ще придалася. 

— Так, сер. 

— А решту, звичайно ж, можна було б викинути геть. 

— Так, сер. 

— Я жартую, Ваймзе. 

— Так, сер. 

— Зауважте, що хлопчина так і не осягнув, для чого були потрібні таємні ходи. 

— Так, сер, не зрозумів. 

— Той молодий хлопчина. Морква — я правий? 

— Так, сер.