— Аякже, аякже, — відповів Патрицій, перегортаючи сторінку. — Це єдиний логічний умовивід. 

— Але ж ви кожного ранку встаєте з ліжка, сер? 

— Гм? Так? До чого ви ведете? 

— Просто хочу знати навіщо, сер? 

— Ой, Ваймзе, ідіть уже. Ви хороша людина. 

Темну і вогку печеру, яку видовбали із самісінького серця палацу, стрибками перетнув Бібліотекар. Він переліз через сумну купу скарбів і глянув на розпластане Вонсове тіло. 

Тоді обережно схилився і вихопив з його омертвілих пальців «Викликання драконів». Здув із книжки пилюку і взявся охайно витирати, ніби то було перелякане дитя. 

Він уже хотів було йти геть, але зупинився. Знову нахилився, аби витягти з-під блискучих завалів ще одну книгу. 

Ця книга йому не належала, хоча можна вважати, що загалом усі книги були в його юрисдикції. Він розгорнув її і обережно перегорнув кілька сторінок. 

— Залиш її собі, — сказав Ваймз, що стояв позаду. — Забери і заховай десь. 

Орангутан кивнув капітанові і побіг вниз насипом з уламків. Він лагідно постукав капітана по коліні, розгорнув «Викликання драконів» і гортав поношені сторінки, аж поки не знайшов ту, яку шукав, тоді мовчки передав книгу вгору. 

Ваймзові довелося примружитись, аби прочитати нерозбірливу писанину. 

Дракони не є вони подібні до єдинорогів, я вважатиму так. Вони мешкають у якімсь Фантастичнім Вимірові, що керується Примхами Долі і, означатиме це, що хто би їх не покликав, вказавши шлях до світу сего, зватиме їх Власними драконами Розуму. 

Однак, відомо мені, що Найчистіше із Сердець може викликати Дракона Сили, аби звергнути Зло у сім світі, і тієї ночі, як се станеться, почнеться Величне Діло. Усім буть на поготові. Я ж бо рук не покладав, аби й самому буть Гідним звання…