— Так, сер? — тихо промовив Ваймз. 

— О, так. Ми єдині, хто знає, як зробити так, щоб усе працювало. Бачте, єдине, що добре виходить у хороших людей, це боротися з поганими людьми. Ви в цьому ас — я вас запевняю. Але проблема в тому, що крім цього ви нічого не вмієте. Одного дня дзвонять дзвони і ви ховаєте якогось злючого тирана, а наступного дня всі вже жалітимуться, що відтоді як режим тирана було повалено, ніхто не виносив сміття. А все тому, що погані люди вміють складати плани. Можна сказати, що це така собі частина їхньої профільної орієнтації. У кожного злого тирана є план захоплення всього світу. Добрі люди в цьому ні чорта не розуміють. 

— Можливо. Але щодо решти — то ви помиляєтеся! — сказав Ваймз. — Уся справа в тому, що люди просто бояться, люди — самотні, — він зупинився. Звучало доволі не аргументовано, навіть для нього. 

Він знизав плечима. 

— Це просто люди, — сказав він. — Вони просто поводяться так, як подобається людям. Сер. 

Лорд Ветінарі дружньо йому всміхнувся. 

— Звісно, звісно, — сказав він. — Ви ж маєте в це вірити, я розумію. Інакше ви б усі з розуму посходили. Інакше вам усім здавалося б, що ви стоїте на тонкому, мов пір’їна, мості, що завис понад склепіннями Пекла. Інакше саме поняття існування набрало б обрисів темної агонії і єдиною надією, яку б плекали люди, було б те, що життя після смерті не існує. Я дуже добре розумію, — він глянув на свій стіл і зітхнув. — А зараз, — сказав Патрицій, — мене чекає безліч справ. Боюся, що бідний Вонс, хоч і був чудовим слугою, але управлінець з нього був нікудишній. Тож ви можете йти. Виспіться, як належить. А, і приходьте завтра зі своєю командою. Місто повинне висловити свою вдячність. 

— Що місто повинне? — запитав Ваймз. 

Патрицій глянув у сувій. Його голос знову набув тих відсторонених ноток того, хто організовує, планує та контролює. 

— Висловити вам вдячність, — повторив він. — Кожен тріумф вінчає становлення нових героїв. Така от закономірність. Таким чином, усі знатимуть, що все відбулося, як і належить. 

Він виглянув на Ваймза з-за сувою. 

— Такий порядок, — сказав він. 

Зробивши декілька записів олівцем на аркуші паперу, що лежав перед ним, він знову підняв погляд. 

— Я кажу, — сказав він, — що ви можете йти. 

Ваймз затримався біля дверей. 

— А ви в усе це вірите, сер? — запитав він. — В усе це нескінченне зло та абсолютну темряву.