Ваймз зупинився і подивився на велике добре обличчя. 

— Скажи мені, — почав він, — от мені завжди кортіло знати… бути орангутаном краще? 

Бібліотекар задумався. 

— Уук, — відповів. 

— Та невже? — не повірив Ваймз. 

Наступний день настав. Усе приміщення заповнили перші обличчя міста. Патрицій сидів на своєму непохитному троні, в оточені Ради. Усі шкірилися так, наче це їх приставили до нагороди за блискуче виконання службових обов’язків. 

Леді Сибіл Ремкін сиділа собі збоку, одягнена у декілька акрів чорного вельвету. Сімейні коштовності Ремкінів виблискували на її пальцях, шиї та на темних завитках сьогоднішньої перуки. Загалом картина вражала і на вигляд була, мов зоряне небо. 

Під проводом Ваймза ватага прокрокувала до центру зали і виструнчилася. Ваймз тримав шолом у руці — згідно статуту. Він здивовано виявив, що навіть Ноббі старався, аби все мало належний вигляд, — на його нагруднику проглядалися підозри на блискучий метал то тут, то там. Колон узагалі скорчив таку серйозну гримасу, наче мав закреп. Обладунки Моркви сяяли. 

Колон, вперше в житті, відсалютував, як книжка пише. 

— Усі на місцях, сер! — аж гаркнув він. 

— Чудово, сержанте, — незворушно мовив Ваймз. Він повернувся до Патриція і ввічливо звів брову. 

Лорд Ветінарі легенько змахнув рукою. 

— Вільно, чи як там у вас кажуть, хлопці, — сказав він. — Я певен, що нам не потрібні зайві церемонії. Що скажете, капітане? 

— Як вам до вподоби, сер, — відповів Ваймз. 

— Тож, хлопці, — нахилившись вперед, сказав Патрицій, — до нас дійшли чудові відомості про ваші неймовірні зусилля, аби захистити місто… 

Ваймз вирішив думками віддалитися від усіляких приємних банальностей, що зараз на них посипляться. Певний час йому було навіть весело спостерігати за фізіономіями членів Ради. Поки Патрицій говорив, за ними можна було вивчити усі теорії та знання людства про міміку. Звичайно, формальне проведення такої церемонії було дуже важливим. Тоді усю цю історію можна буде вважати завершеною. А згодом — і забути про неї. Просто ще один розділ у довгій та захопливій історії про «і так далі», «і так далі». Анк-Морпорк був майстром розпочинати нові розділи. 

Його погляд перебіг до леді Ремкін. Вона йому підморгнула. Ваймз знову перевів погляд прямісінько поперед себе, а лице йому немов задубіло.