— Я так розумію, що дошку для гри в дротики навіть і не варто просити? 

Мертву тишу, що настала після Колонового питання, розірвало уривчасте пирхання. 

Із тремтячої руки Ваймза випав шолом. Здавалося, що його нагрудник зараз злетить від несамовитих поривів сміху, які він, таке враження, стримував роками. Ваймз повернувся обличчям до членів Ради і сміявся, аж доки з очей не полилися сльози. 

Сміявся з того, як вони підвелися, геть спантеличені, із виглядом ображеної гідності. 

Сміявся з підкреслено незворушного Патрицієвого виразу обличчя. 

Сміявся заради світу та заради спасіння душ. 

Сміявся, сміявся і ще сміявся — аж до сліз. 

Ноббі встав навшпиньки, щоб дотягнутися до вуха Колона. 

— А я тобі казав, — аж прошипів. — Я казав, що вони ніколи на таке не погодяться. Я знав, що на тій клятій дошці і закінчиться наша пруха. Вони ж тепер всі невдоволені сидять. 

«Любі Мамо і Тато, — писав Морква. — 

Ви не повірите: я працюю у Варті всього лише декілька тижнів, але я вже — повний констебль. Капітан Ваймз сказав, що Патрицій особисто розпорядився, щоб мені надали таке звання, а ще передавав свої найщиріші сподівання на те, що я матиму довгу та успішну кар’єру у Варті і що він уважно споглядатиме за мною. Мені ще й зарплату піднімуть, і тепер я зароблятиму сорок доларів, а ще нам видали премію у розмірі двадцяти доларів, яку капітан Ваймз заплатив нам зі своєї кишені, як мені повідомив сержант Колон. Гроші у конверті. Я трішки залишив собі, бо їздив на відвідини до Ріт, а пані Долоня сказала, що тепер усі дівчата слідкують за моєю кар’єрою з неабияким інтересом, і я можу заходити на вечерю у вільні вечори. Сержант Колон пообіцяв, що навчить мене залицятися — то є дуже цікава справа і, як виявляється, геть не важка. Я заарештував дракона, але він втік. Сподіваюся, що у містера Варнеші все гаразд. 

Я такий щасливий, як ніхто інший у цілому світі. 

Ваш син, Морква». 

Ваймз постукав у двері.