— НАСТУПНОГО ВЕЧОРА В ТВОЇЙ ГРИМЕРЦІ ПОВІСЯТЬ ЗІРКУ…[61]
По хвилі він отямився, поправив лезо на косі й став мовчки чекати на свій вихід.
З цим він ще ніколи не запізнювався.
Зараз він вийде і всіх покладе.
— А ти для нього можеш стати смертю. Ну ж бо!
Смерть з’явився з-за лаштунків і, стукаючи кістяними ступнями, пройшов по сцені.
— СХИЛІТЬСЯ Ж І ЗАМОВКНІТЬ, ШВИДКОСМЕРТНІ, — сказав він. — БО Я Є СМЕРТЬ, НЕ СТРИМАЮТЬ МЕНЕ… МЕНЕ… НЕ СТРИМАЮТЬ…
Він затнувся. Затнувся вперше за весь час існування Всесвіту.
Хоча Смерть Дискосвіту звик мати справу одночасно з мільйонами істот, кожна окрема смерть була інтимною й дуже приватною справою.
Зазвичай Смерть бачать тільки ті, хто призвичаєний до магії, та ті, по кого він приходить. Причина цього в тому, що людський мозок досить розумний, аби викреслювати видовища, з якими він не в змозі впоратися. Але наразі кількасот осіб
Смерть повільно обернувся до глядачів і зустрів кілька сотень пильних поглядів.
Навіть уже майже зрозумівши правду, Томджон у першу чергу бачив перед собою колегу-актора в скрутній ситуації — і з останніх сил спробував дати раду своїм вустам.
— «Ні сто замків», — зумів прошепотіти він, хоча щелепи йому звело судомою.
Смерть відповів безтямною усмішкою людини, що вперше опинилася на сцені.
— ЩО? — прошепотів він у відповідь так, ніби свинцевий молоточок вдарив по ковадлу.
— «Ні сто замків, ні тисяча засувів», — продовжив підказку Томджон.
— НІ СТО ЗАМКІВ, НІ ТИСЯЧА… УХ, — змучено повторив Смерть, слідкуючи за його губами.
— «…засувів!».
— ЗАСУВІВ.