Блазень похитнувся. 

— Дяка богам, усе скінчено, — вимовив він. 

Маґрат тим часом проштовхалася через акторів і притиснула його голову до того, що з милосердя можна було б назвати грудьми. 

Блазень згадав, що ніколи не бачив справжніх жіночих грудей — хіба коли був немовлям, — і подумав, що з боку долі вкрай жорстоко дати йому шанс лише в останню мить життя. 

Він ніжно відвів одну руку Маґрат, зірвав триклятий рогатий ковпак й щосили пожбурив його геть. Він більше не мусив бути блазнем — і навіть, коли на те пішло, перейматися дотриманням присяги. А смерть у супроводі жіночих грудей видавалася, в певному сенсі, навіть кращою за його попереднє життя. 

— Я цього не робив, — белькотів герцог. 

Зовсім не боляче, подумав блазень. Кумедно. З іншого боку, ясно ж, що мертві не відчувають болю. Це було б марнотратством. 

Смерть розгублено глипав на блазня. Потому він сягнув рукою під балахон і витяг піщаний годинник. Годинник був увішаний дзвіночками. Смерть легенько струсонув годинник, і той задзеленчав. 

— Я не давав таких наказів, — спокійно мовив герцог. 

Його голос чувся ніби здалеку; здавалося, його свідомість теж перебуває десь зовсім не тут. Актори мовчки дивилися на нього. 

Подібну персону навіть неможливо було ненавидіти — можна було лише почуватися поряд із нею мерзенно. Це почуття охопило навіть блазня, хоч він і був мертвий. 

Смерть постукав по годиннику й уважно придивився до нього, шукаючи можливий полом. 

— Ви всі брешете, — промовив герцог до моторошного спокійним голосом. — А брехати негарно. 

Рухаючись, ніби сновида, він по черзі несильно вдарив кинджалом кількох найближчих акторів і показав лезо публіці. 

— От бачите? — сказав він. — Ніякої крові! Тому це не я. 

Піднявши очі, Шельметь побачив герцогиню, яка нависала над ним подібно до валу червоного цунамі над крихітним рибацьким сільцем. 

— Це вона, — сказав він. — Це вона все зробила. 

Потому він, суто за компанію, пару разів штрикнув кинджалом дружину, а тоді — встромив його у власні груди й випустив руків’я з пальців. 

Трохи подумавши, він додав голосом, що долітав із точки, вже значно ближчої до кордонів здорового глузду: 

— Тепер ви мене не дістанете.