Після цього герцог обернувся до Смерті. 

— А комета буде? — поцікавився він. — Коли помирає монарх, має бути комета. Може, я піду погляну, гаразд? 

Непевним кроком Шельметь рушив зі сцени. 

Публіка вибухнула аплодисментами. 

— Треба визнати, він таки виявив справжню шляхетність, — нарешті промовила Тітуня Оґґ. — Знаєте ж, коли благородні виходять на сцену, вони виявляються куди ексцентричнішими, ніж такі, як ми. 

Смерть підніс годинник до очниць. 

Його кістяне обличчя просто-таки випромінювало подив. 

Бабуня Дощевіск підняла впущений герцогом кинджал і натиснула на лезо пальцем. Легенько скрипнувши, лезо без помітного опору увійшло в руків’я. 

Вона передала кинджал Тітуні. 

— Ось він, твій чарівний меч, — промовила вона. 

Маґрат подивилась на кинджал, а потім — знову на блазня. 

— То ти помер чи ні? — спитала вона. 

— Мабуть, що так, — відповів той дещо глухуватим голосом. — Здається, я в раю. 

— Послухай, я серйозно! 

— Тоді не знаю. Але дихати щось важкувато. 

— Отже, ти житимеш. 

— Та всі житимуть, — сказала Бабуня. — Це ж бутафорський кинджал. Навряд чи хтось довірив би акторам справжні. 

— Якщо вже вони навіть казани в порядку тримати не вміють, — вставила Тітуня. 

— Хто житиме, а хто ні — вирішуватиму я, — заявила герцогиня. — Як особа, наділена відповідними повноваженнями. Бо мій чоловік, що цілком очевидно, з’їхав з глузду. 

Вона обернулася до солдатів.