Еґвейн не розгледіла в цих візитах чогось незвичного. Наставниця послушниць, очевидно, могла просто перевіряти їх — так само, як і інших послушниць, що працювали на кухні; у Елайди ж були причини наглядати за дочкою-спадкоємицею Андору. Еґвейн намагалася не думати про цікавість, котру та виявила щодо Ранда. Що ж стосується Аланни, то вона була не єдиною Айз Седай, що приходила по тацю, аби віднести її до своєї кімнати, а не їсти з усіма. Половина сестер у Вежі були надто зайнятими для трапези, у них не було часу навіть викликати служницю, щоб та принесла їм їжу. А Аная?.. Аная могла бути зацікавлена нею як Сновидицею. Вона точно не намагалася пом’якшити покарання від Престолу Амерлін. Сни були єдиною причиною для Анаї, щоб прийти. Це скидалось на правду.

Розвішуючи сукню у шафі, Еґвейн укотре повторювала собі, що недбалість Верін була лише випадковістю: Коричневі сестри часто бували неуважними. Якщо це була недбалість. Сидячи на краю ліжка, вона натягла сорочку й почала спускати панчохи. Вона вже майже ненавиділа білий — так само, як донедавна сірий.

Найнів стояла перед каміном із торбиною Еґвейн в одній руці, іншою ж смикала свою косу. Елейн сиділа за столом і знервовано говорила:

— Зелена Аджа, — сказала золотоволоса дівчина, і звучало це вже, згідно з підрахунками Еґвейн, раз двадцятий від полудня. — Я могла б вибрати Зелену Аджу, Еґвейн. Тоді можна мати трьох або чотирьох Охоронців і, можливо, вийти заміж за одного з них. Хто, як не Охоронець, буде кращим принцом-консортом Андору? Хіба що... — Вона замовкла і почервоніла.

Еґвейн відчула укол ревнощів, які, як вона гадала, придушила вже давно, — і вони злилися зі співчуттям. Світло, як я смію ревнувати, якщо не можу дивитися на Ґалада без дрожу та млості водночас? Ранд був моїм, — але вже ні. Я б хотіла мати можливість віддати його тобі, Елейн, — але він не для нас обох. Може, це й добре для дочки-спадкоемиці — одружитися з простим хлопцем-андорцем; однак якщо він—Відроджений Дракон, то це неможливо.

її панчохи впали на підлогу. Але цієї ночі Еґвейн бентежилась через речі, важливіші від охайності.

— Я готова, Найнів.

Найнів простягнула їй торбу та довгу, тонку смужку шкіри.

— Можливо, воно спрацює для нас обох. Я, мабуть, могла б... піти з тобою.

Викотивши кам’яний перстень на долоню, Еґвейн просунула крізь нього шкіряну стрічку і повісила її на шию. Сині, коричневі, червоні смужки і плями на персні відживилися на тлі її білої сорочки.

— Іти залишиш Елейн на самоті наглядати за нами обома? Коли Чорна Аджа може знати про нас?