Вона знала, що для таких цін існували певні виправдання — Елейн розповідала про те, що зерно їдять миші в зерносховищах, бо ніхто в Кайрені не може його купити, і про те, якою важливою була торгівля зерном з часів Аїльських війн — але нічого з цього не пояснювало той стан людей, які немов готові були просто лягти й померти. Вона бачила, як град руйнував урожай у Межиріччі, чи сарана його з’їдала, чи чорноязик вбивав отари овець, чи через червону цятку в’янув тютюн, тож було нічого продавати, коли приходили торговці з Бейрлона.

Вона пам’ятала, як два роки поспіль не було чого їсти, окрім супу з ріпи та старого ячменю; іноді ще мисливцям щастило вполювати охлялого кролика. Однак після удару мешканці Межиріччя стали на ноги й повернулися до роботи.

У цих людей був лиш один поганий рік, і їхня риболовля та інша торгівля, здавалося, процвітали. У неї не вистачало на них терпіння. Проблема була, — вона це розуміла; тож потрібно було бути більш терплячою. Це дивні люди з дивними звичками, і те, що вона сприймала як улесливість, для них було звичним ділом, — навіть для Аїлгуїн та Сандара. їй просто потрібно було набратися трохи терпіння.

Якщо для них, — то чому не для Еґвейн ? Вона поки не думатиме про це. Дівчина поводилася вередливо, — пирхала у відповідь на найочевидніші пропозиції, відкидала найрозумніші рішення. Навіть коли було зрозуміло, що вони повинні зробити, Еґвейн хотіла переконатися в цьому. Найнів не звикла переконувати людей, — особливо тих, яких колись пеленала. Те, що вона була тільки на сім років старша від Еґвейн, до уваги не бралося.

Це все — через ті погані сни, казала вона собі. Я не розумію, що вони означають, — і тепер Елейн та я теж їх бачимо. Але я все одно не розумію, як їх тлумачити. А Сандар каже лише, що досі шукає, — і я так втомилася від цього... Я могла би просто плюнути на все це! Вона так сильно смикнула свою косу, що аж заболіло. Принаймні Найнів змогла переконати Еґвейн не використовувати тер’ан/ріал знову, а покласти його назад до мішечка і не носити постійно на шиї. Якщо Чорна Аджа в Тел’аран’ріоді... Вона не хотіла про це думати. Ми знайдемо їх!

— Я здолаю їх, — пробурмотіла вона. — Намагаються продати мене, як вівцю! Полюють, як на тварину! Цього разу я — мисливець, а не кролик! Ця Морейн! Якби вона не прийшла в Емондів Луг, я б змогла навчити Еґвейн усьому. І Ранд... Я могла б... Я могла б щось зробити.

Вона знала, що це було неправдою — і що ніщо б не допомогло; стало б тільки гірше. Вона ненавиділа Морейн майже так само, як Ліандрін чи Чорну Аджу, — можливо, навіть так само, як шончанців. Вона повернула за ріг, і Джюліну Сандару довелося відстрибнути з її дороги, щоб вона його не затоптала. Нехай він і звик носити колодки, однак чоловік спіткнувся, і від падіння в багно його вберегла лише власна палиця. Вона дізналася, що це світле ребристе дерево називається бамбуком, і що насправді воно міцніше, ніж виглядає.