ТРраєм ока Найнів помітила високого чоловіка з рудуватим волоссям -Lvy брунатному плащі, що майорів на вітрі. Він спускався освітленою сонцем вулицею, — але, коли дівчина озирнулася, щоб роздивитися його з-під широких крис блакитного бриля, якого їй дала Аїлгуїн, перед нею загуркотів запряжений волами віз. Коли ж той похитався далі, чоловіка ніде не було видно. Вона була майже впевнена, що той ніс на спині дерев’яний футляр для флейти, а його вбрання було точно не тіренським. Це не може бути Ранд. Тільки тому, що він і далі мені сниться, це не означає, що він збирається подолати весь шлях з Елмотськоїрівнини.

Один з босоногих чоловіків, що промчали повз неї з кошиками на спинах, з яких стирчали дюжини великих рибин із серпоподібними хвостами, впав, і срібляста риба полетіла через його голову. Він приземлився руками й колінами в багно, дивлячись на рибу, що повипадала з кошика. Кожне з довгих гладеньких тіл увіткнулось вертикально носом у грязюку, і всі утворили таким чином акуратне коло. Навіть декілька перехожих здивовано на це подивились. Чоловік повільно підвівся на ноги, вочевидь не замислюючись про те, що він був увесь у грязюці. Зняв кошик і почав збирати до нього рибу, хитаючи головою та бурмочучи щось до себе.

Найнів змигнула, — але зараз вона була зайнята цим розбійником з коров’ячим обличчям, який стояв перед нею на порозі своєї крамниці із закривавленими шматками м’яса, котрі звисали перед ним з гаків. Вона смикнула косу й зосередилася на чолов’язі. ¹

— Чудово, — різко мовила вона, — я візьму це. Але якщо за таку платню там буде мало м’яса, я більше не матиму з вами справи.

Він байдуже знизав плечима, коли взяв її монети, а тоді загорнув жирний шмат баранини в тканину, яку вона витягла зі свого кошика. Дівчина суворо подивилась на нього, коли він поклав загорнене м’ясо до кошика, — але це аж ніяк не вплинуло на чоловіка.

Вона розвернулася, щоби піти, — і ледь не впала. Найнів досі не звикла до цих колодок; вони весь час застрягали в багні, і вона не могла зрозуміти, як люди дають собі з ними раду. Дівчина сподівалася, що сонце висушить цю грязюку, — але скидалось на те, що в Маулі вона була більш-менш постійною.

Обережно ступаючи, вона рушила назад, до будинку Аїлгуїн, бурмочучи щось собі під ніс. Ціни на все були шалені, якість — незмінно поганою, але, схоже, майже всім було байдуже: і тим, хто купував, і тим, хто продавав. Дівчина відчула полегшення, коли проминула жінку, що кричала на продавця, розмахуючи побитими червоно-жовтими фруктами у кожній руці — Найнів не знала, що це за фрукт; тут було багато фруктів й овочів, про які вона ніколи не чула — і закликаючи всіх подивитися, яке сміття намагається продати їй чоловік, а той, своєю чергою, стояв зі стомленим виглядом — і навіть не намагався посперечатися.