— Так, мені теж це спадало на думку.

— Метт каже, що ворогів він не має. І я йому вірю.

— У кожного є вороги.

— Різної міри. Не забувай про найважливіше — у цей розгардіяш вплутано покійника. Якщо хтось хотів дістати Метта, тоді той хтось, щоби цього досягти, мусив убити Майка Раєрсона.

— Навіщо?

— Не те що без трупа у всій цій вакханалії мало сенсу. І знову ж таки, згідно з розповіддю Бена, він зустрів Майка чисто випадково. Ніхто не спрямовував його до Делла ввечері минулого четверга. Не було ні анонімного дзвінка, ні записки, нічого. Випадковості тієї зустрічі вже достатньо, щоб викреслити підлаштування.

— Тоді які нам залишаються раціональні пояснення?

— Такі, що Метту наснилося, ніби він чує, як відчиняється вікно, той сміх і звуки смоктання. Що Майк помер з якихось природних, але невідомих причин.

— Ти в це також не віриш.

— Я не вірю, що йому наснилося, ніби він чує, як відчиняється вікно. Воно було відчинене. І протимоскітна віконниця лежала на галявині. Я її зауважив, і Паркінс Ґіллеспі її зауважив. І я зауважив ще дещо. У Метта на будинку ці віконниці зовнішнього типу, вони чіпляються знадвору, не зсередини. Ти не можеш зняти таку зсередини, хіба що спробуєш зсунути її викруткою або шпателем. І навіть тоді це була б важка справа. Залишилися б якісь сліди. Я не побачив жодних слідів. І ще одне: земля під тим вікном доволі м’яка. Якби комусь схотілося зняти віконницю на другому поверсі, йому б знадобилася драбина, і від неї залишилися б сліди. Там не було жодних. Оце бентежить мене найбільше. Віконницю на другому поверсі було прибрано знадвору, а жодних слідів драбини нема.

Вони перезирнулись пригнічено.

Він продовжив:

— Я прокручував це собі в голові сьогодні зранку. І що більше я про це думав, то кращого вигляду набувала Меттова історія. Тому я зважився. Я взяв і відкинув ненадовго геть оте «неможливо». А тепер розкажи мені, що там сталося у Метта минулого вечора. Якщо це все те розвінчає, нікого не буде щасливішого за мене.

— Не розвінчає,— промовила вона згорьовано. — Все виглядає ще гірше. Він щойно закінчив розповідати мені про Майка Раєрсона. Сказав, що почув, ніби хтось є нагорі. Він був наляканий, але пішов туди.

Вона тримала руки в себе на колінах і тепер міцно їх зчепила, немов вони могли відлетіти геть.

— Якийсь недовгий час не відбувалось нічого… а потім Метт вигукнув щось на кшталт ніби він відміняє своє запрошення. Потім… ну, я насправді не знаю, як це…

— Продовжуй. Не мордуйся так.

— Я думаю, що хтось — хтось інший — видав щось на кшталт сичання. Потім гупнуло, немов щось упало.