— Отак добре, Корі, так дуже добре. Продовжуй вище, продовжуй…
— Ну, хіба не чарівно, авжеж?
Бонні Соєр заверещала.
Корі Браянт, моргаючи, глянув угору, розгублений. Прихилившись до одвірка спальні, там стояв Реджі Соєр. Він тримав у руках рушницю, звільна колисаючи на передпліччі її дула, які дивилися в підлогу.
Корі відчув, як ринув теплий потік, коли попустився його сечовий міхур.
— Отже, це правда, — зачудовано промовив Реджі.
Він ступив у кімнату. Він посміхався.
— А як щодо цього? Я тепер винен тому дурнопияку Мікі Сильвестеру ящик «Бадвайзера». Чорт забирай.
Бонні віднайшла голос першою.
— Реджі, послухай. Це не те, що ти думаєш. Він сюди вломився, поводився як божевільний, він, він був…
— Заткнись, пиздюхо.
Він так само посміхався. То була ласкава посмішка. Він був доволі дебелим. У тому ж сталевого кольору костюмі, який був на ньому, коли він поцілував її на прощання дві години тому.
— Послухайте, — кволо промовив Корі. Його рот неконтрольовано наповнювався слиною. — Прошу. Прошу, не вбивайте мене. Навіть якщо я на це заслуговую. Не варто вам сідати в тюрму. Не через це. Побийте мене, я того заробив, але прошу, не треба…
— Піднімися з колін, Перрі Мейсоне[200], — сказав Реджі Соєр, так само посміхаючись своєю ласкавою посмішкою. — У тебе зіпер розчеплено.
— Послухайте, містере Соєре…
— Зви мене Реджі, — сказав Реджі, ніжно усміхаючись. — Ми ж майже найкращі друзяки. Я навіть присовував після тебе ще по-мокрому, хіба не так?
Реджі подивився на неї, і його посмішка була ніжною й добросердою.
— Якщо ти скажеш іще хоч слово, я запхну оце тобі всередину і пошлю терміновий пакет спецпоштою.