— Так, — прошепотів Корі.

— Тут люди не відгородилися від тієї життєдайної сили, що тече від їхньої матері, землі, шкаралупою з бетону й цементу. Їхні руки занурені у самі води життя. Вони виборювали життя з цієї землі, цілісне й трепетне! Хіба це неправда?

— Правда!

Незнайомець доброзичливо хихотнув і поклав долоню на плече Корі:

— Ви добрий хлопець. Гарний, сильний хлопець. Я не думаю, щоб вам хотілося полишати це, таке досконале, місто, авжеж?

— Ні, — прошепотів Корі, але раптом його взяли сумніви. Повертався страх. Але це аж ніяк не було важливим. Цей чоловік не дозволить жодній кривді впасти на нього.

— А отже, ви й не полишите. Ніколи більше.

Корі стояв і тремтів, прирослий до місця, тим часом як голова Барлоу схилялась до нього.

— І ви ще вчините свою помсту тим, хто ласує сам, коли іншим теж хочеться.

Корі Браянт занурився у великий потік забуття, і потік той був часом, і води його були червоними.

  10

Була дев’ята година суботи і по прикрученому болтами до стіни шпитальному телевізору починався вечірній фільм, коли задзвонив телефон біля Бенового ліжка. Телефонувала Сюзен, і голос у неї був заледве стримуваним.

— Бене, Флойд Тіббітс мертвий. Він помер в якийсь час у своїй камері протягом минулої ночі. Лікар Коді каже гостра анемія — але ж я зустрічалася з Флойдом. У нього був підвищений кров’яний тиск. Через це його і в армію не взяли!

— Повільніше, — попрохав Бен, сідаючи прямо.

— Більше того. Одна родина, чиє прізвище Мак-Дуґалл, живе на Присілку. У них там померло мале, десятимісячне дитя. Місіс Мак-Дуґалл забрали у божевільню.

— Ти чула, як саме померла ця дитина?