Корі кивнув.

— Візьмись за дуло цієї рушниці, Корі. Легесенько. Гачки реагують на п’ятифунтовий натиск, а фунти зо три я вже натис. Тому вдавай… о, вдавай, ніби берешся за цицьку моєї дружини.

Корі простягнув тремтячу руку і поклав її на дуло рушниці. Метал був холодним проти його розжареної долоні. Довгий, мученицький стогін вийшов з його горла. Більше нічого не залишалося. Благати було марно.

— Вставляй собі до рота, Корі. Обидва дула. Так, оце правильно. Легше!.. Отак добре. Так, рот у тебе достатньо великий. Засовуй просто туди. Ти ж добре знаєш, як засовувати, хіба не так?

Щелепи Корі були розчепірені так, що ширше вже неможливо. Дула рушниці впиралися майже йому в піднебіння, і його нажаханий шлунок намагавсь відригнути. Сталь вчувалася масткою на його зубах.

— Заплющ очі, Корі.

Корі тільки тупився в Реджі, його плаваючі очі були великими, як чайні блюдця.

Реджі знову посміхнувся тією своєю ласкавою по­смішкою.

— Корі, заплющ оті свої дитячі блакитні очка.

Корі заплющився.

У нього попустився сфінктер. Він це ледь усвідомлював, туманно.

Реджі натиснув обидва гачки. Бойки вдарили у порожні патронники з подвійним клац-клац. Корі повалився на підлогу, глибоко зомлілий.

Реджі якусь мить дивися на нього, ніжно усміхаючись, а потім перекинув рушницю так, щоб приклад стирчав угору. Він розвернувся в бік спальні.

— Я йду до тебе, Бонні. Хоч готова ти там, хоч ні.

Бонні Соєр зайшлася криком.

  9

Корі Браянт спотикливо тягся по дорозі Глибока Просіка туди, де він був залишив стояти свій трак телефонної компанії. Корі смердів. Очі в нього були осклілі й налиті кров’ю. На потилиці, якою він вдарився об підлогу, коли зомлів, була велика ґуля. Черевики чапали, човгаючи по м’якому узбіччю. Корі намагався думати тільки про це човгання і ні про що більше, особливо не про раптову й цілковиту руйнацію свого життя. Було чверть по восьмій.

Реджі Соєр, випроваджуючи Корі крізь кухонні двері, так само ласкаво посміхався. Безупинні, болісні ридання Бонні зі спальні звучали контрапунктом до його слів:

— Тепер рушай дорогою, як слухняний хлопчик. Сідай у свій трак і їдь до міста. За чверть до десятої там є автобус із Люїстона на Бостон. У Бостоні ти зможеш сісти на автобус куди завгодно в країні. Цей автобус зупиняється біля Спенсера. Ти сядеш на нього. Бо якщо я коли-небудь побачу тебе знову, я тебе вб’ю. З нею тепер усе буде гаразд. Вона тепер приборкана. Пару тижнів їй доведеться носити штани і блузи з довгими рукавами, але обличчя я їй не псував. Тобі ж просто варто забратися із Салимового Лігва до того, як ти почистишся і знову почнеш думати, ніби ти чоловік.