— Моя мати казала, що туди пішла місіс Еванс, коли почула, як кричить Сандра Мак-Дуґалл, і місіс Еванс подзвонила старому лікарю Плавмену. Плавмен потім не сказав нічого, але місіс Еванс розповіла моїй матері, що дитина на вигляд була цілком нормальною… хіба що лиш мертвою.

— І якраз обидва схибнутих, Метт і я, опинилися поза містом і поза подіями, — сказав Бен радше собі, ніж Сюзен. — Майже так, якби так і було заплановано.

— Більше того.

— Що?

— Карл Формен зник. А також тіло Майка Раєрсона.

— Я думаю, це пов’язано, — почув він власні слова. — Це мусить бути пов’язаним. Завтра я звідси забираюся.

— Хіба тебе випишуть так швидко?

— Їм нічого буде заперечити проти цього.

Він промовив ці слова неуважно; думками він уже перейшов до іншого.

— У тебе є розп’яття?

— У мене? — перепитала вона спантеличено і трішки звеселено. — Бігме, ні.

— Я не жартую з тобою, Сюзен — ніколи я не був серйознішим. Є яке-небудь місце, де ти могла б його дістати о цій годині?

— Ну, є Марі Боддін. Я могла б сходити…

— Ні, не виходь на вулицю. Залишайся вдома. Зроби сама собі, навіть просто склеївши навхрест дві палички. Тримай його в себе біля ліжка.

— Бене, я досі в це не вірю. Якийсь маніяк, можливо хтось, хто вважає себе вампіром, але…

— Вір у що хочеш. Але зроби собі хреста.

— Але…

— Ти зробиш? Навіть просто заради того, щоб зглянутися на моє прохання?

Неохоче:

— Так, Бене.