— О п’ятій, не пізніше.

Вона вийшла надвір і сіла в свою машину — власне на­дбання, яким Сюзен пишалась найбільше, і не тому, що це була перша машина, якою вона напряму володіла (а таки перша), а тому, що вона сплатила за неї (майже сплатила, уточнила вона; залишилося ще шість платежів) своєю власною роботою, власним талантом. Машина була компактною «Вегою», зараз уже дворічного віку[221]. Сюзен обережно, задом, вивела її з гаража і коротко махнула рукою матері, яка дивилася на неї крізь кухонне вікно. Той розрив досі залишався між ними — не промовлюваний, не зцілений. Інші сварки, хоч якими вони бували запеклими, завжди з часом заштопувалися; життя просто продовжувалося, ховаючи кривди під пластирами днів, які не зривалися до наступної сварки, коли всі старі образи і скарги викладаються напоказ і підраховуються, як у високорахунковому крибеджі[222]. Але цей розрив здавався цілковитим; це була тотальна війна. Тут бинтувати рани було марно. Залишалася тільки ампутація. Більшість своїх речей вона вже спакувала і відчувала полегшення. Це рішення вже давно перезріло.

Залишивши позаду свій дім, вона поїхала по Брок-стріт зі зростаючим відчуттям задоволення і рішучості (не без приємного присмаку абсурдності). Вона бралася до конструктивної дії, і ця думка була тонізуючою для неї. Вона була прямодійною дівчиною, а події цього вікенду збентежили її, залишивши без керма і вітрил у морі. Тепер вона взялася веслувати!

За межею містечка вона зупинилася на м’якому узбіччі і вийшла на західне пасовище Карла Сміта, де тягнулася, чекаючи зими, фарбована на червоне протиснігова загорожа. Зараз відчуття абсурду ще збільшилося, і Сюзен не могла стримати усмішки, хитаючи туди-сюди одну штахетину, поки гнучкий дріт, який пов’язував її з іншими, не тріснув. Цей патик був готовим, загостреним з одного кінця кілком футів зо три завдовжки. Сюзен віднесла його до машини і поклала на заднє сидіння, розумом усвідомлюючи, для чого він (вона достатньо бачила «молотівських» фільмів на подвійних побаченнях у драйв-іні, щоб знати, що кілок слід загнати вампірові в серце), але не затримувалася, щоб спитати себе: чи здатна вона забити його в груди людині, якщо того вимагатиме ситуація.

Вона поїхала далі за межу міста, опинившись на території Камберленда. Ліворуч стояла маленька сільська крамниця, зазвичай відчинена в неділю, де її батько купував собі недільний випуск «Таймз». Сюзен пам’ятала поруч із прилавком маленьку відкриту поличку з дешевою біжутерією.

Вона купила «Таймз», а потім вибрала собі маленьке золоте розп’яття. Разом це коштувало їй чотири п’ятдесят, покупки пробив на касі товстий крамарчук, заледве відволікаючись від телевізора, де якраз навалилися на Джима Планкетта[223].