Він ковтнув клубок і почув у себе в горлі сухе «клац».

— Не женіть аж так, — сказав Джиммі. — Нічого з цього не доведено.

— Докази громадяться кучугурами, — заперечив Бен. — Якби ми діяли в рамках прийнятної системи координат— скажімо, зі спалахом тифу або грипу А2 — у всьому місті було б введено карантин.

— Сумніваюся. Вам не варто забувати, що щось бачила насправді лише одна людина.

— Але аж ніяк не міський п’яниця.

— Його б з болотом змішали, якби така історія вийшла на люди, — сказав Джиммі.

— Хто? Авжеж не Полін Дікенс, це точно. Вона готова вже почати прибивати обереги на свої двері.

— Вона є винятком в епоху Вотерґейта і нафтової кризи[220], — сказав Джиммі.

Решту шляху вони проїхали без балачок. Покійницький заклад Ґріна містився на північному кінці Камберленда, а позаду нього, між задніми дверима позаконфесійної каплички та високим дерев’яним парканом стояли два катафалки. Джиммі вимкнув двигун і подивився на Бена:

— Готові?

— Схоже на те.

Вони вийшли з машини.

  8

Збурення зростало в ній весь день, і близько другої години пополудні воно розірвало свої пута. Вони взялися до цього по-дурному, пішли околяса манівцями, щоби довести щось, що (перепрошую, містере Бьорку), либонь, виявиться сном рябої кобили. Сюзен вирішила цього ж дня, зараз, поїхати на пагорб до Дому Марстена.

Вона зійшла на перший поверх і взяла свою сумочку. Енн Нортон пекла печиво, а батько у вітальні дивився гру «Пекери»—«Патріоти».

— Ти куди? — запитала місіс Нортон.

— Проїдуся трохи.

— Вечеря о шостій. Дивися, щоби встигла повернутися вчасно.