По Окружній дорозі, оновленій двосмужній асфальтівці, вона повернула на північ. Усе видавалося свіжим, погожим і живим цього сонячного дня, і саме життя видавалося таким любим. З цього думки Сюзен перестрибнули на Бена. Це був короткий стрибок.

З-за повільної купчастої хмари вийшло сонце і, проливаючись променями крізь гілля дерев, затопило дорогу яскравими плямами пітьми і світла. У такий, як цей, день, подумала вона, можливо повірити, що геть усе й усюди мусить закінчуватися щасливо.

Миль за п’ять далі по Окружній вона завернула на Брукс-роуд, яка, щойно знову перетнувши межу Салимового Лігва, ставала немощеною. Дорога підіймалася і спадала, звиваючись крізь буйно порослу лісом місцевість на північний захід від містечка, і більшість яскравого денного світла тут відрізало. Тут не було ні будинків, ані трейлерів. Більшістю землі володіла одна паперова компанія, найбільше відома своїми порадами клієнтам не жмакати їхній туалетний папір. Узбіччя дороги через кожну сотню футів було позначене щитами із застереженнями: «Полювання заборонено» та «Заходити заборонено». Коли вона минала поворот на сміттєзвалище, її пробрало дрожем якогось неспокою. На цьому похмурому відтинку дороги реальнішими здалися темні перспективи. Вона почала загадуватися — і то не вперше — навіщо будь-якій нормальній людині купувати руйновище будинку самогубця, а потім тримати його вікна затуленими проти сонця?

Дорога різко пірнула вниз, а далі круто йшла вгору по західній віднозі Марстенового пагорба. Крізь дерева Сюзен помітила верхівку даху Дому Марстена.

На дні цієї западини вона зупинилася біля гирла старої лісовозної дороги і вийшла з машини. Якусь мить повагавшись, вона дістала кілок і повісила собі на шию розп’яття. Вона досі почувалася ідіотично, але й уполовину не такою дурепою, як почувалася б, якби раптом повз неї зараз проїхав хтось знайомий і побачив, як вона крокує дорогою з дрючком із протиснігової загорожі в руці.

«Вітаю, Сюзі, куди прямуєш?»

«Ой, та в старе обійстя Марстена вбити вампіра. Але я мушу поспішати, бо вечеря о шостій».

Вона вирішила йти навпростець, крізь ліс.

Вона обережно переступила через рештки кам’яної стінки біля придорожнього кювета й утішилася, що одягнула слакси. Вельми haute couture[224] для безстрашних убивць вампірів. Перш ніж початися справжньому лісу, тут були густі зарості ожини і багато повалених дерев.

Серед сосон стало щонайменше на кілька градусів прохолодніше і ще похмуріше. Землю встеляв килим старої хвої і вітер шепотів між дерев. Десь якесь мале звіря з тріском дременуло крізь підлісок. Раптом Сюзен усвідомила, що, якщо вона поверне ліворуч, ця прогулянка не більше як за півмилі приведе її на цвинтар Злагідний Пагорб, якщо їй стачить спритності перелізти там задню огорожу.