Джиммі заховав ключа собі до кишені.

— Замкну. Ще раз дякую, Морі.

— Нема за що. Тільки зробіть мені теж послугу навзаєм.

— Звісно. Що?

— Якщо вона що-небудь скаже, запишіть це для нащадків.

Він почав було посміюватися, але побачив ідентичний вираз на їхніх обличчях і припинив.

  10

За п’ять хвилин сьома. Бен відчував, як його тіло починає наливатись напругою.

— З таким само успіхом можете перестати позирати на годинник, — сказав Джиммі. — Вам не змусити його іти швидше позирками на нього.

Бен подививсь винувато.

— Я дуже сумніваюся, що вампіри — якщо вони взагалі існують — піднімаються навзаході сонця за астрономічним календарем, — сказав Джиммі. — Повної темряви ніколи не буває.

Однак він підвівся і вимкнув телевізор, обірвавши крякіт качки-каролінки.

Тиша, неначе ковдрою, накрила кімнату. Вони перебували в маніпуляційному приміщенні Морі Ґріна, де на столі з неіржавіючої сталі, обладнаному жолобами й ножними стременами, які можна було підтягувати або послаб­ляти, лежало тіло Марджорі Ґлік. Це нагадало Бену столи в шпитальних пологових залах.

Коли вони сюди увійшли, Джиммі відвернув з тіла простирадло і провів короткий огляд. Місіс Ґлік лежала в стьобаному, бордового кольору домашньому халаті і плетених капцях. На лівій гомілці в неї виднілася смужка лейкопластиру «Бенд-Ейд»[226], яка, ймовірно, прикривала поріз від гоління. Хоч як Бен відводив погляд, але його очі раз у раз повертались назад.

— Що ви думаєте? — спитав Бен.

— Не хотілося б робити остаточного висновку, коли наступні три години вирішать у той чи інший бік. Але її стан разюче схожий на той, який мав Майк Раєрсон, — жодної поверхневої синюшності, жодних ознак трупного задубіння чи початкового заклякання.

І, не кажучи більше нічого, він знову накрив її простирадлом.

Було 7:02.

Раптом Джиммі спитав: