— …будуть зі мною всі дні мого життя, — закінчив Бен. — Джиммі, гляньте на хрест.

Хрест світився, сяйво переливалося через кулак Бена якимсь ельфійським потоком.

Тягучий, задавлений голос, скреготливий, мов черепки розбитого глечика, покликав у тиші:

— Денні?

Бен відчув, як у нього язик прилипає до піднебіння. Фігура під простирадлом уже сідала. Тіні в іще дужче потемнілій кімнаті рухалися, плазували.

— Денні, де ти, милесенький?

Простирадло з її обличчя спало жужмом на стегна.

Обличчя Марджорі Ґлік у цій напівтемряві виднілося блідим, схожим на місячне, колом, пронизаним тільки чорними дірами її очей. Вона побачила їх, і губи її задрижали, розкриваючись у погрозливому гарчанні обдуреної. Зникаюче світло дня зблиснуло на її зубах.

Вона скинула ноги зі стола; один з її капців спав і лежав залишений без уваги.

— Сидіть на місці, — наказав їй Джиммі. — Не намагайтесь рухатись.

Відповіддю було її гарчання, тьмяно-сріблястий звук, якийсь собачий. Вона зісковзнула зі стола, похитнулась і рушила до них. Бен уловив себе на тому, що дивиться в діри тих очей, і присилував себе відвернути погляд. Там були чорні, покраплені червоним галактики, у тих очах. Людина бачила там себе, вона потопала в них і раділа цьому.

— Не дивіться їй в обличчя, — застеріг він Джиммі.

Вони несвідомо позадкували від неї, дозволяючи їй заганяти їх до вузького коридору, що вів на сходи.

— Спробуйте хрестом, Бене.

Бен майже забув, що тримає хреста. Тепер він його підняв і той, здалося, спалахнув вогнем. Аж йому довелося примружитись. Місіс Ґлік видала розгублене сичання і скинула вгору руки, затуляючись. Риси її обличчя немов зіжмакалися, смикаючись і звиваючись, неначе клубок змій. Вона відхитнулась, ступивши крок назад.

— Нумо, отак її, — закричав Джиммі.

Бен рушив на неї, тримаючи хреста перед собою. Вона скарлючила пальці пазурами і різко майнула рукою по хрест. Бен встиг опустити його нижче її руки, а потім поткнув хрестом на неї. З її горла вирвався якийсь ридальний крик.

Подальше для Бена набрало темно-бордових тонів кошмару. Хоча попереду чекали гірші жахи, у наступні дні і ночі йому завжди ввижалася Марджорі Ґлік, яку він відганяє назад до стола трунаря, де поруч з одним плетеним капцем жужмом лежить простирадло, яке її перед тим покривало.