Він залишив її, де була, лише згинаючи. Коли він упевнився, що ця рука слухняна, він просунув її пальці під пута, що тримали його лівий зап’ясток, і натягнув їх. Вислизнула на волю ліва рука.

Він перевів до себе руки і поклав їх на підлогу. На мить заплющив очі. Тепер трюк полягав у тому, щоб не думати, ніби йому все вже вдалося. Трюк полягав у тому, щоб діяти з величезною неквапливістю.

Підтримуючи себе лівою, він дозволив своїй правій руці блукати по горбках і долинах того вузла, який дбав про зашморг у нього на шиї. Марк одразу втямив, що мусить ледь не задушити себе, щоби звільнитись від нього — і ще доведеться посилити тиск на яєчка, які вже й так у нього тужливо трепетали.

Він зробив глибокий вдих і почав поратися з цим вузлом. Линва рівномірно-поступово натягалася, вдавлюючись йому в шию й промежину. Шпички шорсткої коноплі впинались йому в горло, немов якісь мініатюрні тату-голки. Здавалося, цей вузол не піддається йому безкінечно довгий час. Під шаленою атакою великих чорних квітів, які беззвучними вибухами розцвітали перед очима, у нього почав мерхнути зір. Він забороняв собі поспішати. Він розмірено перебирав вузол і нарешті відчув у ньому нову слабину. На мить тиск на його пахвину посилився нестерпно, а потім він із судомним ривком скинув з себе той зашморг через голову, і біль поменшав.

Він сів, понуривши голову, уривчасто дихаючи, і обома руками леліяв свої роз’ятрені яєчка. Гострий біль тупішав, став всеохопною ломотою, від якої Марка аж нудило.

Коли біль почав потроху стихати, він подивився на затулене віконницею вікно. Світло, що проходило крізь зламані планки, було тьмяно-охряним — сонце вже майже сідало. І двері тут були замкнені.

Він стягнув з балки звільнений кінець линви і взявся до вузлів, які тримали його ноги. Вони були дратівливо тугими, і Маркова зосередженість почала з нього вислизати, поступаючись місцем реакції.

Він звільнив собі стегна, коліна, а після нескінченної, на позір, боротьби звільнив і кісточки. Він підвівся на рівні, слабенький, серед безпечних тепер звоїв линви, і поточився. Почав розтирати собі стегна.

Знизу почулися звуки: кроки.

Він у паніці підкотив очі, ніздрі роздималися. Підшкандибавши до вікна, він спробував його підняти. Глухо забите іржавими, загнутими, як скоби, через грубий дерев’яний брусок десятипенсовиками[236].

Кроки вже піднімалися вгору сходами.

Він витер долонею губи і дико роззирнувся по кімнаті. Дві паки журналів. Маленький бляшаний щиток із зображенням якогось літнього пікніка 1890 року. Голе залізне ліжко.