У відчаї він підійшов до нього й підважив один кінець, і якісь далекі боги, можливо, побачивши, як багацько удачі він сотворив собі сам, наділили йому невеличке благодіяння й від себе.

Ті кроки вже рушили коридором до дверей, коли він нарешті докрутив до останнього витка різьби і вивільнив з-під рами ліжка його сталеву ніжку.

  4

Коли прочинилися двері, Марк стояв за ними з піднятою ніжкою від ліжка, як дерев’яний індіанець з томагавком.

— Юний містере, я прийшов по…

Стрейкер побачив порожні звої линви і застиг, мабуть, на одну повну секунду в категоричному здивуванні. Він уже наполовину був пройшов крізь двері.

Для Марка все здавалося уповільненим до швидкості футбольного маневру, побаченого по телевізору в моментальному повторі. Здавалося, у нього є хвилини, а не вбогі секунди, щоби прицілитися у чверть окружності черепа, видну з-за краю дверей.

Він опустив ніжку обома руками, хоча не так сильно, як міг би — пожертвував часткою сили заради кращого прицілювання. Труба вдарила Стрейкера трохи вище скроні, якраз коли він почав повертатися, щоб зазирнути за двері. Його очі, широко розплющені, закляпнулись, зіщулені від болю. Кров бризнула з рани дивовижним гейзером.

Тіло Стрейкера відхитнуло, і він спиною повалився в кімнату. Його обличчя кривилося в лютій гримасі. Він потягнувся рукою, і Марк знов його вдарив. Цього разу труба прийшлася по лисому черепу просто над опуклістю його чола, і там з’явився ще один фонтан крові. Стрейкер безкосто укляк, підкотивши очі під лоба. Марк обійшов тіло, дивлячись на нього вибалушеними, широко відкритими очима. Кінець ліжкової ніжки був офарблений кров’ю. Вона була темнішою за техніколорну кров у кіно[237]. Дивлячись на неї, він відчував нудоту, але дивлячись на Стрейкера, не відчував нічого.

«Я вбив його», — подумав Марк. А по п’ятах за цим: «Добре. Добре».

Пальці Стрейкера зімкнулись на його кісточці.

Марк скрикнув і спробував звільнити ногу. Пальці тримали міцно, як сталева пастка, і тепер Стрейкер крізь спливаючу маску крові дивився вгору, на нього, очима холодними і ясними. Губи його ворушилися, проте жодних звуків не виходило. Марк потягнув ногу дужче, але марно. З напівстогоном він почав гатити по чіпкій руці Стрейкера ніжкою ліжка. Раз, другий, третій раз, четвертий. Він чув жахливий олівцевий тріск зламуваних пальців. Рука ослабла і він ривком звільнився, поточившись крізь двері в коридор.

Голова Стрейкера знову впала на підлогу, але його скалічені пальці стискалися і розтискалися, ловлячи повітря з непроглядною життєздатністю, як ото посмикуються собачі лапи у снах про гонитви за котами.