— Помер він, мабуть, годин вісімнадцять тому, — сказав він і зі здриганням відпустив долоню. — Боже мій, який страшний спосіб… для мене це просто незбагненно. Чому… хто…

— Це Барлоу зробив, — сказав Марк. Він дивився на труп Стрейкера незмигними очима.

— І Стрейкер стратив, — сказав Джиммі. — Нема для нього вічного життя. Але чому саме так? Повісити догори ногами?

— Це ще за стародавньої Македонії, — сказав Каллаген. — Повісити труп свого ворога або зрадника догори ногами, щоб його голова замість неба дивилася у землю. Таким способом на Х-подібному хресті було розіп’ято святого Павла з перебитими ногами.

Заговорив Бен, і власний голос звучав для нього в горлі старим, запорошеним:

— Він нас так само цим відволікає. У нього є ще не менше сотні трюків. Ходімо.

Вони пішли за ним назад у коридор, спустилися сходами і далі в кухню. Опинившись там, він знову поступився проводом отцю Каллагену. Якусь мить вони просто дивилися один на одного, а потім на двері підвалу, які вели вниз — так само понад двадцять п’ять років тому Бен брався сходами нагору, щоби постати перед приголомш­ливим іспитом.

  13

Коли священник відчинив двері, Марк відчув, як у ніздрі йому знову кинувся той огидний, гнилий запах — але й він зараз був інакшим. Не таким сильним. Менш зловісним.

Священник ступив униз по сходах. Але хлопчику все одно знадобилася вся сила волі, щоби рушити слідом за отцем Каллагеном до цього бункеру мертвяків.

Джиммі видобув у себе з саквояжа ліхтарик і клацнув вимикачем. Промінь освітив підлогу, мазнув по стіні і хильнувся назад. Затримавшись на мить на якомусь довгому ящику, він зрештою впав на стіл.

— Онде, — мовив Джиммі. — Дивіться.

Там лежав якийсь конверт, чистий і сяючий серед усієї цієї нечупарної темряви рясно-жовтим веленевим папером.

— Це якась каверза, — сказав отець Каллаген. — Краще його не торкатись.

— Ні, — промовив Марк. Він відчув полегшення разом з розчаруванням. — Його тут нема. Він пішов. Це для нас. Про всякі паскудства, мабуть.

Бен виступив наперед і підняв конверт. Він двічі перевернув його в руках — Марк побачив у світлі ліхтаря Джиммі, як тремтять Бенові пальці — а потім той, розірвавши, відкрив конверт.

Всередині знайшовся один аркуш, як і сам конверт, з розкішної велені, і всі згуртувалися біля Бена. Джиммі спрямував промінь ліхтарика на щільно списаний елегантним, павучо-тонким почерком папір. Вони читали листа разом, Марк трішки повільніше за інших.

4 жовтня