Дорогі мої молоді друзі.

Як люб’язно з вашого боку було завітати!

Я ніколи не цураюсь компанії; спілкування завжди було однією з найбільших насолод у моєму довгому і часто самотньому житті. Якби ви прибули ввечері, я з величезною радістю привітав би вас особисто. Однак, оскільки я мав підозри, що ви зробите вибір на користь денного часу, я вирішив краще перебути деінде.

Я залишив вам невеличкий знак моєї прихильності, певна дуже близька й дорога одному з вас особа зараз у тому місці, де я пробував свої дні, допоки не вирішив, що інша оселя може бути більш сприятливою. Вона дуже принадна, містере Міерзе, дуже смаковита, якщо дозволите мені такий маленький bon mot[268]. Сам я більше її не потребую, а отже, залишив її вам — як вам така ідіома? — для розігріву перед головною подачею. Для збудження вашого апетиту, якщо ваша ласка. Нумо, подивимося, як вам сподобається перекуска перед головною стравою, до якої ви намірилися, гаразд?

Юний містере Петрі, ви нагло позбавили мене найвірнішого і найефективнішого слуги, якого я бодай колись мав. Ви мене змусили, у непрямий спосіб, взяти участь у його знищенні; змусили мою власну спрагу приневолити мене. Безсумнівно, ви підкралися до нього нишком. Я з великим задоволенням дам вам раду. Вашим батькам спершу, я гадаю. Цієї ж ночі… або наступної… або позавтрашньої… А вже потім вам. Але ви обов’язково приєднаєтеся до моєї церкви в ролі хлопчика-хориста castratum.