І отець Каллаген — вони таки переконали вас прийти? Я думаю, так. Я спостерігав за вами доволі уважно, відтоді як прибув до Єрусалимового Лігва… десь так, як добрий шахіст вивчає гру свого супротивника, це коректне порівняння з мого боку? Хоча католицька церква й не належить до найстаріших моїх опонентів! Я вже був старим, коли вона була юною, коли її вірні ховалися у катакомбах Риму і малювали в себе на грудях риб, щоб упізнавати своїх між чужими. Я був сильним, коли цей маніжний клуб хлібоїдів і винопиїв, які поклонялися вівцеспасителю, був слабким. Мої обряди були вже древніми, коли ваших обрядів ще не було зачато. Проте я не схильний недооцінювати. Бо мудро знаюся як на шляхах добра, так і на шляхах зла. Я не пересичений.

І я пересилю вас. «Як?» — запитаєте ви. Хіба не носить Каллаген символу Чистоти? Хіба не виходить Каллаген хоч вдень, хоч уночі? Хіба нема чарів і зілля як християнських, так і язичницьких, про які мій добрий друг Метью Бьорк повідомив мене з моїми компаньйонами? Так, так, і знову так. Але я прожив довше за вас. Я підступний. Я не той змій, але є батьком зміїв.

Та все ж таки, скажете ви, цього недостатньо. І так воно й є. Зрештою, «отче» Каллагене, ви зійдете нінащо самі. Ваша віра у Чистість слабка і поступлива. Ваше проповідування любові — лише домисли. Тільки коли ви говорите про пляшку, ви знаєтеся на темі. Мої добрі, добрі друзі — містере Міерзе; містере Коді; юний містере Петрі; отче Каллагене — приємної вам гостини. Медок[269] тут чудове, запасене спеціально для мене покійним господарем цього дому, чиєю компанією я особисто не мав змоги насолодитися. Прошу, не відмовляйтеся від насолод, якщо все ще матимете смак до вина після виконання тієї роботи, яку наразі маєте перед собою. Ми зустрінемося знову, особисто, і в той час я виявлю кожному з вас мої вітання у більш особистий спосіб.