Бен, тремтячи, дозволив листу впасти на стіл. Він подивився на інших. Марк стояв, стиснувши руки в кулаки, з викривленим, застиглим ротом людини, яка щойно ось вкусила щось гниле; Джиммі, його дивно хлопчаче обличчя напружене і бліде; отець Доналд Каллаген, очі в нього палали, губи відтягнулись донизу тремтливим луком. І один по одному вони подивилися на Бена.
— Ходімо, — сказав він.
Вони разом зайшли за ріг.
14
14Паркінс Ґіллеспі стояв на передніх сходах цегляної будівлі міської управи і дивився крізь свій потужний бінокль «Цейс», коли під’їхала машина поліції міста і звідти виліз Ноллі Ґарденер, одночасно підсмикуючи на собі ремінь і виколупуючи зад штанів.
— Що робиться, Парку? — спитав він, піднімаючись сходами.
Паркінс без слів передав йому бінокля і мозолявим великим пальцем кивнув на Дім Марстена.
Ноллі подивився. Він побачив той старий «паккард» і припаркований перед ним якийсь новенький, бежевий «б’юїк». Наближення лінз було не зовсім достатньо, щоб роздивитися, що там у нього за номер. Ноллі опустив бінокль.
— А чи, бува, не дока Коді то машина, еге ж?
— Так, гадаю, його.
Паркінс вставив собі між губи «Пелл-Мелл» і черкнув кухонним сірником об цегляну стіну позаду себе.
— Я ніколи не бачив там жодної машини, крім того «паккарда».