Тут наперед виступив Каллаген і натиснув пальцями на пружність її лівої груді.
— Сюди, — сказав він. — У серце.
— Ні, — повторив Бен. — Я не зможу.
— Будьте її коханим, — сказав Каллаген м’яко. — Ще краще, будьте її чоловіком. Ви не завдасте їй болю, Бене. Ви її звільните. Єдино, кому буде боляче, це вам.
Бен німо дивився на священника. Марк дістав із чорного саквояжа Джиммі кілок і подав його без слів. Бен узяв його в руку, яка, здавалося, простягнулася на багато миль.
Але неможливо було про це не думати. І раптом йому на пам’ять навернувся один рядок з «Дракули», той забавний уривок з художньої вигадки, який не здавався більше йому забавним анінайменшим чином. То були слова Ван Гелсинґа до Артура Голмвуда, коли Артур постав перед точно таким жахливим завданням:
Чи може бути солодкість для бодай когось із них коли-небудь знову?
— Заберіть його в мене! — простогнав він. — Не змушуйте мене цього робити…
Без відповіді.
Він відчув, як холодний, хворобливий піт заливає йому лоба і щоки, спливає по передпліччях. Здавалося, цей кілок, який ще чотири години тому був простим бейсбольним києм, наливається страшною вагою, немов на ньому зійшлися якісь невидимі, але титанічні силові лінії.
Він підняв кілок і притис його до лівої груді Сюзен, якраз над останнім застібнутим ґудзиком її блузи. Вістря продавило ямочку в її плоті, і Бен відчув, як у непереборному тику в нього почав смикатися край губ.
— Вона не мертва, — сказав він. Голос у нього був захриплим і грубим. Це була його остання лінія захисту.
— Ні, Бене, — промовив невблаганно Джиммі. — Вона Нечисть.
Він їм це вже довів: обернув манжетою тонометра її бездвижну руку і підкачав. Показало 00/00. Він приставив їй до грудей свій стетоскоп, і кожний послухав тишу всередині неї.
Щось вклали Бену в руку — через роки він так і не пригадає, котрий з них це туди вклав. Молоток. Молоток «Крафтсмен» з перфорованим гумовим держаком. Головка зблискувала в світінні ліхтарика.
— Зробіть це швидко, — сказав Каллаген. — І виходьте на денне світло. Решту зробимо ми.