У маленькій квартирці другого поверху на Теґґарт-стріт, яка відбігає недалеченько від Джойнтер-авеню, закінчуючись глухим кутом поза будівлею міської управи, «лівий» дарунок богів отримує Джо Крейн. Він доїв мисочку «Пшеничної дерті»[275] і вже сідає подивитися телевізор, аж раптом відчуває, як обширний біль паралізує йому лівий бік грудей і ліву руку. Він думає: «Що це ще таке? Моторчик?». Як це буває, саме так воно й є. Джо підводиться і долає півшляху до телефону, коли біль зненацька здимається і валить його з ніг, як вола удар молота. Його маленький кольоровий телевізор белькоче собі далі й далі, і мине ще двадцять чотири години, перш ніж хтось знайде Джо. Його смерть, яка стається о 6:51 вечора, є єдиною природною смертю, що сталася в Єрусалимовому Лігві того 6 жовтня.

На 7:00 вечора пишнота кольорів на обрії скулилася до яскраво-помаранчевої смуги на заході, немов якісь горнила розпалювалися за виднокраєм цього світу. На сході вже зійшли зірки. Вони блищать статечно, як безжальні діаманти. Нема в них ні милосердя о цій порі року, ні втіхи для закоханих. Вони блищать у розкішній байдужості.

Меншим дітям надходить час лягати спати. Час вкладати батькам у ліжечка і колиски своїх малюків, усміхаючись на їхнє пхинькання, що ще рано, прохання залишити ввімкнутим світло. Батьки поблажливо відчиняють дверцята шаф, показуючи, що всередині нічого немає. А кругом них здіймається на темних крилах звірство ночі. Прийшов час вампіра.

  17

Метт неглибоко дрімав, і коли увійшли Джиммі з Беном, майже миттєво скинувся, стискаючи пальці на хресті, який він тримав у правій руці.

Його очі стикнулися з очима Джиммі, пересунулися до Бенових… і загаялися.

— Що сталося?

Джиммі йому коротко розповів. Бен не сказав нічого.

— Її тіло?

— Ми з Каллагеном поклали труп обличчям униз у якийсь ящик, що був там, у підвалі, можливо, це саме той ящик, у якому Барлоу прибув до Лігва. Вкинули його у Роялову річку менше години тому. Ящик наповнили камінням. Скористалися машиною Стрейкера. Якщо хтось помітив її біля мосту, вони думатимуть, що це був він.

— Ви добре впоралися. Де Каллаген? І хлопчик?

— Поїхали до Марка додому. Його батькам треба розповісти все. Барлоу погрожував конкретно їм.

— Вони повірять?

— Якщо ні, Марк скаже батькові, щоб зателефонував вам.

Метт кивнув. Вигляд у нього був дуже втомлений.

— І Бене, — сказав він. — Підійдіть сюди. Сядьте до мене на ліжко.

Бен покірно підійшов, з обличчям спантеличеним і приголомшеним. Він сів, акуратно склавши руки в себе на колінах. Очі в нього були — пропалені сигаретами дірки.