— Ви в розпачі, — промовив Метт.

Він узяв руку Бена в обидві свої. Бен дозволив йому, не протестуючи.

— Це не має значення. Час утішить ваш розпач. Вона упокоїлася.

— Він робить з нас дурнів, — глухо сказав Бен. — Він глузує з нас. З кожного особисто. Джиммі, дайте йому листа.

Джиммі подав Метту конверт. Той видобув з конверта важкий аркуш паперу і почав уважно читати, тримаючи його лише за кілька дюймів від свого носа. Його губи злегка ворушились. Він опустив листа і сказав:

— Так. Це він. Его у нього навіть більше, ніж я собі уявляв. Мене ледь не дрижаки взяли.

— Він залишив її як жарт, — глухо сказав Бен. — А сам завчасно звідти зник. Боротися з ним — це як боротися з вітром. Ми мусимо здаватись йому комашками. Дрібними комашками, які метушаться довкола для його розваги.

Джиммі розкрив було рота, щоби щось сказати, але Метт злегка похитав головою.

— Це далеко від правди, — сказав він. — Якби він міг забрати Сюзен із собою, він би її взяв. Він не віддав би просто заради жарту когось зі своєї Нечисті, коли її так мало! Відстороніться, Бене, на хвильку і розважте, що ви йому вже зробили. Вбили його вірного слугу, Стрейкера. За власним його зізнанням, навіть змусили його самого взяти участь у цьому вбивстві через його невситимий апетит! Як це мусило налякати його — прокинутися зі свого позбавленого сновидінь сну і дізнатися, що якийсь юний хлопчина, неозброєний, умертвив таку страхітливу істоту.

Із зусиллям Метт сів на ліжку. Бен повернув голову і подивився на Метта з цікавістю, яка проявилася в ньому вперше з того моменту, коли всі вийшли з дому і знайшли його на заднім подвір’ї.

— Можливо, це не найбільша перемога, — задумливо вів далі Метт. — Ви вигнали його з його дому, з його обраного дому. Джиммі сказав, що отець Каллаген простерилізував підвал святою водою і запечатав усі двері гостією. Якщо він піде туди знову, він помре… і він це знає.

— Але ж він вислизнув, — сказав Бен. — То яке це має значення?

— Він вислизнув, — делікатно відгукнувся луною Метт. — А де він сьогодні спав? У багажнику якоїсь автівки? У льоху когось із його жертв? Чи, може, у підвалі тієї старої методистської церкви на Мочарах, яка згоріла в пожежі 51-го року? Де б це не було, ви гадаєте, це йому сподобалося, чи він почувався там у безпеці?

Бен нічого не відповів.

— Завтра ви почнете полювання, — сказав Метт, стискаючи руки Бена. — Не тільки на Барлоу, але на всю ту дрібну рибу — а тієї дрібної риби буде вельми багато після сьогоднішньої ночі. Їхній голод постійно невгамовний. Вони їстимуть, допоки не нажеруться до переситу. Вночі він пан, але в денний час ви цькуватимете й цькуватимете його, допоки він не злякається і вшиється звідси або доки не витягнете його, пробитого кілком і верескливого, на сонячне світло!