— Зачекай.

Це, і його (майже ліниво) піднята долоня враз її вгамували. Вона сіла і обняла Марка одною рукою, трішки відтягуючи його від Каллагена. Хлопчик підкорився.

Генрі Петрі дивився на Каллагена люб’язно:

— Давайте поглянемо, чи не зможемо ми розібрати цю оману, чи що воно там є, як двоє розсудливих людей.

— Це може виявитися неможливим, — з рівноцінною люб’язністю сказав Каллаген, — але ми, безумовно, спробуємо. Ми зараз тут, містере Петрі, найпершим чином тому, що Барлоу висловив погрозу вам і вашій дружині.

— Ви насправді сьогодні вдень пробили кілком тіло тієї дівчини?

— Не я. Це зробив містер Міерз.

— Її труп досі там?

— Вони кинули його в річку.

— Якщо це дійсно правда, — сказав Петрі, — ви втягнули мого сина у злочин. Ви це усвідомлюєте?

— Так. Це було необхідно. Містере Петрі, якщо ви просто зателефонуєте в лікарняну палату Метта Бьорка…

— О, я впевнений, що ваші свідки вас підтримають, — сказав Петрі, так само посміхаючись тією легенькою навісною усмішкою. — Це одна з чарівливих особливостей такого психозу. Можу я побачити той лист, який вам залишив Барлоу?

Каллаген подумки вилаявся.

— Він у доктора Коді.

Дещо запізнено священник додав:

— Нам справді варто поїхати у Камберлендський шпиталь. Якщо ви поговорите з…

Петрі вже хитав головою.

— Давайте поговоримо ще трохи з вами. Я впевнений, як уже був зазначив, що ваші свідки надійні. Доктор Коді — наш сімейний лікар, і нам усім він дуже подобається. Мені також дали зрозуміти, що містер Бьорк поза всякою критикою… як учитель, принаймні.

— Але попри це? — спитав Каллаген.

— Отче Каллагене, дозвольте мені такий приклад. Якби дюжина надійних свідків розповіли вам, що опівдні через міський парк, співаючи «Ніжну Едолайн»278 і вимахуючи прапором Конфедерації, прочвалала велетенська божа корівка, ви б у таке повірили?