Светлый фон

— Ви бачите, як він діє? — пробурмотів він. — Як гладенько? Якби у нас була ще хоч одна година денного світла, ми могли б… але в нас її немає. Ось і все.

— Нам треба їхати туди, — сказав Джиммі.

— Ні! Вам ніяк не можна! Заради збереження ваших життів і мого робити цього вам ніяк не можна!

— Але вони…

— Вони віддані на волю долі! Що відбувається — чи вже відбулося — буде завершено на той час, коли ви туди ді­станетесь!

— Вони віддані на волю долі!

Джиммі з Беном застигли біля дверей у нерішучості.

Метт спромігся зібратися з силами і тихо, але з притиском до них заговорив:

— У нього потужне его, і гординя в нього потужна. Це можуть бути ті вади, які нам вдасться обернути на нашу користь. Але він також має потужний розум, який ми мусимо поважати і брати його до уваги. Ви показали мені його листа — він там згадує про шахи. Я не маю сумнівів, що він видатний гравець. Хіба ви не усвідомлюєте, що він міг би вчинити свою справу в тому будинку, не обрізаючи телефонної лінії? Він зробив це тому, бо хоче, щоби ви знали: одній з білих фігур завдано шах! Він розуміється на розкладі сил і знає, що перемогти легше, коли сили роз’єднані й розгублені. Оскільки ви про це забули, ви автоматично подарували йому перший хід — первісну групу було розділено на дві. Якщо ви зараз хортами метнетеся до Петрі додому, група розділиться натроє. Я тут один, прикутий до ліжка; легка здобич, попри всі хрести, книжки й закляття. Щоб мене вбити, йому достатньо буде послати когось зі своїх майже-Нечистей сюди з ножем або пістолетом. І таким чином залишитеся тільки ви з Беном, що кинулися на одчай душі крізь ніч до своєї приреченості. Тоді Салимове Лігво стане його. Хіба ви цього не бачите?

Бен заговорив першим.

— Так, — сказав він.

Метт відкинувся назад:

— Я говорю це не зі страху за своє життя, Бене. Ви мусите мені повірити. Навіть не зі страху за ваші життя. Я боюся за це місто. Не важить, що ще станеться, хтось мусить залишитися, щоб зупинити його завтра.

— Так. І він мене не дістане, поки я не помщуся за Сюзен.

Тиша запала між ними.

Її перервав Джиммі Коді:

— І все ж таки вони можуть викараскатися, — задумливо промовив він. — Я гадаю, він недооцінює Каллагена, і я збіса добре знаю, що він недооцінює хлопчика. Ця дитина — ще той зух.

— Будемо сподіватися, — промовив Метт і заплющив очі.

Вони налаштувалися чекати.

  20