Схопившись за голову, полковник на ходу заточився, ніби запаморочився. Від страху його осяяло, і на думку йому спав засіб, добре відомий європейським урядовцям на той випадок, коли вони прагнуть відтермінувати складні переговори. Як був, у чоботах з острогами, він з ганебним поспіхом забрався в гамак. Його вродливе обличчя пожовкло від тягаря важких турбот. Доладний ніс загострився, мужні ніздрі звузились до краю. Оксамитовий ласкавий погляд ніби аж помертвів і згас, бо гарні мигдалевидні очі невластивим чином налилися кров’ю від вельми загрозливого безсоння. Сотільйо звернувся до здивованого посланця сеньйора Фуентеса замогильним змученим голосом. Голос звучав жалібно і кволо з-під купи пончо, якими він вкутав свою елегантну постать аж по чорні вуса, непідкручені, обвислі — як знак фізичного виснаження та розумової немочі. Гарячка, гарячка — важка гарячка здолала «muy valliente» полковника. У нього з такою натуральністю різко сіпалось обличчя через перебіжні спазми, спричинені легкими кольками, які раптово на нього напали, і так цокотіли зуби від придушеного нападу паніки, що посланець був вражений. Полковника морозило. Він пояснив, що не здатен думати, слухати, розмовляти. З явно надлюдськими зусиллями він видушив із себе, що він, мовляв, не в змозі дати належну відповідь чи виконати якісь накази його світлості. А от завтра! Завтра! Ах! Завтра! Хай його світлість дон Педро не тривожиться. Доблесний полк Есмеральди утримує гавань, утримує… І, заплющивши очі, Сотільйо, мов хворий у напівмаренні, відкинув зболену свою голову під допитливим поглядом посланця, який мусив нахилятись над гамаком, аби вловити натужну й уривчасту мову полковника. А Сотільйо тимчасом висловив надію, що його світлість виявить людяність і дозволить лікареві, англійському лікареві покинути межі міста, прихопивши скриньку з імпортними ліками, щоб його, Сотільйо, відвідати. Він схвильовано просив його милість кабальєро, який тут перед ним, зробити йому ласку — зазирнути мимохідь до «каси» Ґулдів і повідомити англійському лікареві, який, очевидно, зараз там, що його послуг негайно потребує полковник Сотільйо, який лежить у гарячці на митниці. Негайно. Невідкладно потребує. Не може дочекатися. Тисяча подяк. Сотільйо втомлено заплющив очі й більше не розплющив — лежав, геть нерухомий, глухий, німий, непритомний, подоланий, переможений, розчавлений, знищений жорстокою недугою.

Але щойно посланець зачинив за собою двері, що вели на сходовий майданчик, як полковник, підкинувши ноги, вкриті силою-силенною вовняних пончо, вискочив із гамака. Його остроги заплутались у тій купі покривал, так що він мало не гепнувся сторчголов і спинився на рівні ноги аж посеред кімнати. Тоді сховався за напівзакритими жалюзі й став підслуховувати, щó відбувається внизу.