Далі він казав про те, що в метрополії аристократія знову підвела голову, що іонійські й дорійські колонії досі під владою тиранів.
– Чого зажурився, Діодоре? – раптом звернувся він до кухаря, що понуро сидів, схиливши голову. – Я привіз тобі приємну новину: нитку життя твого приятеля тирана Полікрата вже перерізала Парка10. Евменіди11 заманили його в лабети перського сатрапа і той розіп’яв його на хресті.
Але Діодор нічого не відповів на це; він, як і раніш, сидів мовчки, тільки нижче похилив свою лису голову. Думки його дуже далеко. Привидівся йому великий, залитий сонцем стадіон Олімпії. Юрба голих могутніх атлетів біжить по блискучому піску арени. Повітря летить назустріч і забиває дух. Попереду всіх біжить молодий стрункий юнак. Ось він підбігає до трибуни, до суддів. Амфітеатр гуде й реве тисячами голосів. Гетери12 кидають йому під ноги троянди й лілеї.
– Самос попереду! Хай живе Самос! Вінок самосцеві.
Невже це було? Невже це він, Діодор із Самосу, не старий лисий кухар, а молодий стрункий атлет?.. Діодор майже не чув того, про що балакали греки. Він повеселішав тільки тоді, як Олександер звелів принести вина і чарка з мілетським вином закружляла по руках.
Діодор якось швидко сп’янів і став балакучий. Він заспівав само-ських пісень, декламував Гомера, і всіх дуже здивувало те, що простий кухар так добре співає і знає майже всю Іліяду напам’ять. Потім він заплакав старими, п’яними сльозами, заспівав якоїсь пісні про вигнанців із рідного краю, раптом обірвав її, заспівав мілетської сороміцької пісні, вилаяв Гомера старим брехуном і чогось погрозив кулаком у бік скитського табору. Потім, хитаючись, пішов геть од компанії і звалився на пісок.
– Підтоптався старий, а орел був! – сказав йому вслід Олек-сандер.
Згодом розійшлась і компанія, тільки Олександер та Клістен довго ще сиділи біля багаття, балакаючи про діла факторії й контори та про подорож до Скитії. З Олександром мусили їхати Діодор, як добрий знавець звичаїв і мови скитської, та Калікрат, що відпросивсь до Скитії в Клістена.
СТЕП
СТЕП
Другого дня вранці вантажили вино з судна на байдак, а з байдака на берег. З цим було багато мороки. Вино було в дванадцяти великих амфорах, і більш як дві амфори не вміщувалось у байдаці. Судно ж, через те, що вода була неглибока, досить далеко стояло від берега. Люди скінчили роботу перед самим обідом. Скити підкотили вози до берегового піску й навантажили їх амфорами.
Греки помолились Гермесові, пообідали, випили на щасливу путь.
Валка відійшла від берега й пішла степом. Степ безкраїм килимом розгорнувся перед подорожніми. Прокладених доріг не було, і валка йшла навпростець по гущавині трав. Трава шурхає під колесами, згинається, і поза валкою залишається широка смуга зім’ятої трави. Вітер розхиляє траву, і через день-два тільки зірке око степовика зможе примітити стежку, де пройшла валка.