Таргітай вийняв із торби голову вбитого й показав товаришам. Це була бліда од знекровлення голова ще молодої людини. На лиці в сармата застиг вираз і невимовного жаху й болю.

Греки також підійшли до скитів і подивились на голову й зброю сарматову. Особливу увагу скитів спинило вбрання сарматове. Це була кіраса, обшита платівками з кінського копита. Якби сармат був не голий, а в цій кірасі, ледве чи пощастило б Таргітаєві пробити цю кірасу стрілою, хіба що попав би між платівками.

Рудий згадав, що сармати, крім таких кірас, носять ще довгі, нижчі за коліна, халати, також обшиті платівками, так що вони в цих халатах мусять сидіти на конях, звісивши обидві ноги з одного боку коня. Ця згадка дуже розсмішила скитів.

– Чому б тобі, старий сайгаче, – звернувсь до Діодора Торба-сай, – не їздити так на своїй лошиці? Може б, вона краще йшла під тобою!

– А чом би тобі, молода вонючко, не їздити, звісивши голову під черево свого огиря? Голова в тебе все одно така дурна, що однаково, чи вона зверху стирчатиме, чи теліпатиметься під кінським черевом.

Огризнувсь так Діодор і одійшов од скитів. Відповідь Діодорова видалася дуже влучна скитам. Вони довго сміялись і глузували з Тор-басая, а він чухав потилицю й не знав, що сказати.

– Старий сайгак! – мурмотів він.

Таргітай подарував лебедя Калікратові, і Діодор добре засмажив його над багаттям.

Підбився місяць і осяяв валку та степ попелястим світом. На могилі лежить вартовий скит і дивиться в долину, а коло нього сидить волохатий собака.

ТАБОРИЩЕ

ТАБОРИЩЕ

Другого дня почали подибувати дрібні скитські таборища, потім табуни, гурти й отари царської орди, а через три дні валка дійшла до царського таборища. Ще здалека валку зустріла зграя дикої, сірої, як вовки, собачні. Собаки зняли неймовірний галас і почали кидатись на греків. Калікратові здавалось, що вони постягають їх з коней і розірвуть на шмаття. За собаками назустріч валці вибігла ватага скитенят, майже голих, скуйовджених і таких брудних, що їх, як сказав Діодор, «не одмиєш і в десяти водах». Скитенята втихомирили собак, і валка в’їхала в таборище. Це було велике село, де замість будівель стояли шатра й намети, а також чотири – та шестиколісні вози. На возах були зроблені кругловерхі халабуди, обтягнуті шкурами й повстями. З халабуд, як цуценята, виглядала скитська дітвора.

Деякі вози стояли поруч близько, інші далеко один від одного. Коло возів і наметів палало багаття. Коло вогню порались дужі кремезні жінки з суворими обличчями. Над вогнем стояли великі вухаті казани. Пахло димом і вареним м’ясом.