Калікрат пішов туди, куди показав Діодор.

– Не барись, скоро вечеряти! – гукнув йому вслід кухар.

Таргітая було майже не видко за купою хлоп’ят, що понависали над ним, як бджоли в рійбу, і жадібними очима дивились на те, що робив він при тьмянім світлі багаття. А робив він щось страшне й незрозуміле. Скит сидів коло багаття, а на колінах тримав страшну смердючу голову сармата. Калікратові з-поза голів хлопців видко було, що він ухопив її за волосся, лівою рукою підняв угору, а в правій руці держав гострого блискучого ножа. Таргітай повертав голову сармата на всі боки, націлюючись, де почати різати. Потім постановив гостряк ножа на лобі й став обводити ножем круг голови, намагаючись, щоб початок порізу зійшовся з кінцем. Це не вдалося йому, бо, коли він обійшов голову, кінець порізу був значно нижче від початку. Таргітай з’єднав кінці новим розрізом, потім підвівся і підняв голову за волосся й трусонув її з такою силою, що вона видерлась із шкури й покотилась по землі.

Хлопчата заверещали й заляскали в долоні. Потім, схопившись рука за руку, почали плигати круг Таргітая, наспівуючи якоїсь пісні. Таргітай, розмахуючи сарматським волоссям, розігнав цей дикий корогід і знов сів коло багаття. Побачивши грека, він залопотав щось по-скитському й показав місце коло себе. Калікрат сів на землю. Тар-гітай сховав обідрану голову в торбу, а облуплену шкуру вивернув, поклав на коліно й почав обчищати її якоюсь паличкою. Придивившись, Калікрат побачив, що це було бичаче ребро.

Трохи згодом скитенята розійшлись і пішли спати. Таргітай балакав щось по-скитському й м’яв руками скальп, а Калікрат блимав очима, дивився на скита й не міг зрозуміти, яка краса буде з цього бридкого і скривавленого волосся, коли його повісити на нузді. Так сиділи вони дуже довго. Таборище засинало. Потроху згасали багаття коло возів і наметів. З халабуди, коло якої сиділи грек і скит, визирнула нестара ще жінка, мати Таргітая, і щось сказала синові: Калікрат зрозумів так, що вона радила синові лягати спати. Проїхав сивим конем Торбасай, гукнув щось Таргітаєві, той відповів, і Тор-басай поїхав далі.

– Калікрате! – пролунав з темряви Діодорів голос. – Іди вечеряти!

– Іду! – крикнув Калікрат і встав.

Коли раптом щось свиснуло, наче хто вдарив довгою лозиною по повітрю, і пролетіло між греком і скитом. Калікрат не міг зрозуміти, що воно таке, а Таргітай скочив на ноги, крикнув і кинувсь у темряву. На крик Таргітая підійшли Олександер і Діодор.

– Що тут у вас таке? Чого кричав Таргітай? – спитав Олександер.

– Я не знаю, – відповів Калікрат, – щось дзиґнуло коло мене, а Таргітай скочив і побіг кудись.