З очеретів визирнуло поросле рудуватою бородою лице мисливця. Рудувате, довге волосся його перетягнуто ремінцем. У лівій руці його лук, у правій він тримає напоготові другу стрілу. Побачивши, що лебідь уже мертвий, і тихі води річки несуть його труп, він поклав стрілу в сагайдак, вискочив із очеретів на піщаний берег, кинув на пісок зброю і, розібравшись, плигнув у річку. Він плив, розсікаючи воду руками і пирхаючи, як собака. Наздогнавши лебедя, він ухопив його за шию, поплив назад і виволік на берег. Потім ухопив своє волосся, звернув жмутом і почав викручувати з нього воду. Знов задзижчали стріли, вп’ялись і затріпотіли в спині мисливця. Дикий крик вихопився з грудей підстріленого. Він захитавсь і впав. З-під стріли виступила кров, і тоненьким струмком побігла по спині. Але він підвівсь, схопив меча й повернувсь до ворога. З кущів таволожнику, що ріс коло річки, вискочив Таргітай і кинувсь на сармата. Він вибив меча з млявої вже руки сармата, повалив його на землю і, високо замахнувши мечем, загнав його в груди ворога. Сармат захрипів і витягнувсь. Таргітай витяг меча, упав на сармата й почав ковтати кров, що широкою цівкою била з рани. Потім він підвівсь, став навколішки коло вбитого, відкинув головою волосся, що лізло йому в вічі, і витер рукавом свого закривавленого рота.

Він тяжко дихав. На лобі виступили краплини поту. Темне обличчя його було дике й радісне. Він нахилився до трупа і, двигаючи мечем, як пилкою, одрізав голову ворога. Потім підвівсь, поклав два пальці в рота й свиснув. Із степу почулося іржання, і кінь Таргітаїв підбіг до скита.

Таргітай поклав голову сармата в торбу, прив’язав до коня лебедя, вбрання й зброю сарматову, напоїв коня в річці, скочив і навзаводи поскакав геть.

Сонце тимчасом високо підбилося над степом. Як і раніш, спокійна річка й вітер степовий духовитий і теплий ласкаво шурхотить зеленими очеретами. На вогкім піску, широко розкинувши руки, лежить без голови сармат. Великі плями стемнілої крови червоніють на білім піску. Чорні й зелені мухи в’ються коло трупа, вінцем посідали круг рани. Вже гайвороння злетілося, кряче й б’ється за здобич, шматує біле тіло.

А степ прекрасний, як уквітчана дівчина, величний, безкраїй, як мрія, лежить навкруги й дихає байдужим спокоєм.

Вже надвечір повернувся до валки Таргітай. Скити обступили юнака й навперейми розпитували його про сарматів. Він розповів, що сарматів він знайшов коло річки. Він помітив їхнє багаття ще здалека і підкрався до них. У сарматів було десять коней і сім душ мисливців. Він навіть підслухав розмову сарматів: вони дійсно примітили слід валки, але про засідку й бійку з скитами не думали. Помітно було, що вони кудись поспішали. Коли зійшло сонце, ватага знялась, подалась униз річкою до броду, а один забаривсь, щоб підстрелити лебедя. Але його самого підстрелив Таргітай.