Калікрат настобурчивсь, як горобець, і замовк.

– Ми йдемо тією самою дорогою, якою йшли до моря. Видко дві смуги на траві, де проїхали колеса. Дивись! – Зліз Таргітай з коня, розгорнув траву й показав Калікратові.

Придивившись, Калікрат побачив два рядки трохи зіпсованої трави з погнутими стеблами, що хилились на один бік.

– Оце й усе?

– Цього досить… – скочив на коня скит. – Та й без цього видко! – додав він, ловлячи правою ногою стремено.

Торбасай знову засміявся. Прикро стало Калікратові. Він був самолюбний хлопець, і сміх дикуна Торбасая дратував і ображав у ньому атлета й елліна. Він довго їхав, замислившись, сумний, а потім повеселішав і сказав Діодорові:

– Ану, спитай цього Торбасая, чи перескочить він через коня?

Діодор засміявсь: він бачив, як плигав на стадіоні в Пантікапеї Калікрат, і передав слова Калікратові Торбасаєві.

– Що тут дивного? У нас кожна баба перескочить через коня!

– Ану, спробуй!

Торбасай здвигнув плечима (він вважав це за дурницю) і зліз з коня. Потім він ухопивсь за гриву свого присадкуватого огиря, плигнув і опинивсь на другому боці коло коня.

– Е, ні… Ти перескоч, не торкаючись коня, – засміявся Калікрат, – а так справді кожна баба перескочить!

– Держи! – сказав він і дав вузду свого коня Торбасаєві.

Злізши з коня, він одійшов на кілька кроків од нього, розігнався, напруживсь, стрибнув і, не доторкнувшись до коня, перескочив через нього.

– О! – роззявили рота скити. Ефект був надзвичайний.

– Ану, я! – сказав Торбасай.

Він також розігнавсь, підскочив до коня, але знов мимоволі ухопивсь рукою за гриву й перескочив так само, як і раніш. Таргітай спробував і собі перескочити, але і йому це не вдалося.

– Мало їси солоного! – задоволено сказав Торбасаєві, сідаючи на коня, Калікрат.

Під цей час до молоді під’їхали Олександер і Рудий.

– Що тут у вас таке?