Харсун повеселішав.

– Забув? Ач… Я й сам помічаю, що в мене поганенька стає пам’ять. Добре, прийду!

Греки одійшли.

– Здається, діло буде! – весело сказав Калікратові Діодор.

В цей час царські родичі з великою пихою винесли труп царя й посадовили на високому ліжку коло шатра. Побачивши царя, скити заревли й завили ще дужче. Один по одному проходили скити перед царським трупом, падали додолу, вклонялись і йшли геть.

Ворожбити стежили за порядком. Коли зайшло сонце, коло небіжчика царя розкладено чотири великі ватри. Дим чотирма стовпами здіймавсь угору, а коли подихав вітрець, стелився майданом, обгортаючи сумних скитів.

До царського ліжка припало п’ятнадцять жінок царських, і всі вони скиглили, вили й примовляли на всі голоси. Поруч із трупом сіла висока чепурна жінка. Це була та, що мусила піти за царем у домовину. Вона не плакала. Із скам’янілим лицем сиділа вона мовчки й застиглими очима дивилась поверх скитів.

Огонь багаття, то блимаючи, то спалахуючи, клав м’які тіні на прекрасне лице жінки. Калікратові здавалось, що він ніколи ще не бачив жінки, кращої за неї.

Тихий сум і жаль до жінки обгорнув молоду Калікратову душу. Він і раніш спостерігав, коли бачив надзвичайне гарне обличчя дівоче, що в душі його народжувавсь якийсь сум, незрозумілі журба й жаль до красуні. Чому це було, він не знав, і його завжди дивувало це почуття; а тепер він знав, що ця жінка царська, ця дивна красуня марно загине, що її, як худобу, задавлять коло могили царської й покладуть теплу ще з мертвим царем у темну, сиру домовину.

Він ледве вдержавсь, щоб не заплакати. У цьому багатотисячному натовпі він був єдина людина, що пожалкувала за жінкою.

– Як тяжко, мабуть, цій жінці знати, що вона неодмінно мусить умерти й лягти з царем у домовину, така молода й прекрасна, – сказав Калікрат Діодорові.

Кухар стояв, насупившись, і теж не зводив очей із царської жінки. Почувши, що сказав Калікрат, він усміхнувся й сказав:

– Ти дуже молода людина, Калікрат, і не розумієш серця жіночого. Я думаю, вона рада піти в домовину за царем. Вони так виховані, ці жінки скитські з дитинства, що смерть чоловіка вважають за свою смерть. На неї заздрять усі останні жінки царські, бо вона й на тім світі буде цариця. Я чув, – додав він, – що вона сама згодилася вмерти й лягти в домовину з царем.

Здивувався Калікрат із Діодорової відповіді й не повірив старому кухареві.

Уночі до грецького намету приплентався Харсун. Цілу ніч потайки пиячив із ним Діодор, а вранці другого дня до греків прийшов посланець од Аксая й сказав, що охорона буде й щоб греки збирались у дорогу.