Як вдалося полагодити справу з охороною Харсунові, греки не знали, та й не дуже це їх цікавило. Вони весело почали лагодитись і збиратись у дорогу до моря.

ЗНОВ У СТЕПУ

ЗНОВ У СТЕПУ

Великий туман вкривав степ, коли греки з невільниками, з ватагою скитів виїздили з таборища. Туман був вогкий, білий і густий, як молоко. Навіть із середини валки не можна було бачити передніх.

Коні пирхають, до греків із туману долітає брязкіт зброї та виразна, дзвінка розмова передніх скитів. Здавалось, що скити балакають тут коло них за два кроки, але греки знали, що авангард ватаги був дуже далеко від них. Чути було, як Рудий розповідав про те, як у такий туман у плавнях на полюванні його ледве не задавив вепр.

Було дуже холодно. Греки загорнулись у свої теплі хламиди, скити були в баранячих кожушках, а обідрані невільники, змерзлі й закляклі, тихо йшли коло возів, де сиділи так само закляклі, як і вони, дівчата-невільниці.

Олександер виклопотав в Аксая два вози для жінок, щоб зморені від дороги дівчата не змарніли, не втратили своєї краси, щоб через це не понижчала на них ціна.

У невільників були зв’язані руки, од одного до другого простягнуто аркани. Дивно було, як у цій білій імлі скити не збивались з дороги.

Греки їхали мовчки. Згодом туман став рідшати і, наче завіса, почав здійматись угору. Спочатку з туману з’явилась халабуда воза, що їхав попереду греків, потім воли й гурт невільників коло возів, потім скитська ватага з Рудим.

Зійшло сонце, подихнув вітрець, і туман розвіявся. Потеплішало. Невільники трохи зогрілись і повеселішали. Рудий повернув коня й під’їхав до греків.

– Ми будемо йти трохи іншою дорогою. Не тією, що йшли від моря, – сказав він грекам.

– Чого так? – спитав Олександер.

– Маємо звістку, що на тій дорозі нас стереже велика ватага сар-матів.

– Звідки ти знаєш, що вони стережуть нас?

– Знаю… – коротко сказав скит. Видко було, що він не хотів балакати про це, а потім, помовчавши, сказав: – Вони хочуть по-мститись за голову того сармата, що вбив Таргітай.

– А далеко вони? – довідавшись, про що йде мова, спитав Ка-лікрат.

– Два дні путі на конях, без волів! – сказав Рудий.

Ця звістка неприємно вразила греків, особливо Олександра.

– А на цій дорозі сарматів не буде?

– Думаю, що не буде.