– А може, будуть? – іронічно сказав Діодом. Скит з презирством подививсь на кухаря й мовчки повернув коня.

– Стривай! – спинив його Олександер. – Скажи своїм хлопцям, щоб розв’язали невільників.

Рудий спинив коня й втопив очі в грека. Він думав, що той глузує з нього.

– Скажи хлопцям, щоб розв’язали невільників, – знову сказав грек.

Рудий не вірив своїм вухам. Він довго мовчки дививсь на грека, а потім, побачивши, що той не жартує, сказав:

– Ти, мабуть, дуже багата людина, що не бережеш свого товару. Небагато доведеш ти до моря невільників, а шукати та ловити їх у степу я не буду.

– Боїшся, що втечуть?.. Не втечуть! – упевнено сказав грек.

– Втечуть! – сказав скит.

– Ну, добре… А що буде з невільниками, як вони втечуть од нас?

– Що буде? – усміхнувсь скит. – Буде те, що частина їх загине без води й без їжі в степу, бо в них немає ні коней, ні зброї; а тим, що не загинуть, не минути сколотської неволі, бо наші переловлять їх, як зайців.

– А ти як думаєш, чи солодко їм буде знову в сколотській неволі?

– Не солодко.

– І я так думаю, бо вони вже скуштували вашої неволі. А в нас у колонії або Гелладі їм буде добре, не так, як у вас.

– А що ж їм буде в твоїй Гелладі? Неволя всюди однакова.

– Неоднакова, – в тон скитові відповів грек. – Виколювати очі не будуть, та й на кучугурах не різатимуть їх.

– Дурниця це! – сказав скит. – Неволя завжди тяжка, на те й неволя. Ти розумна людина, а верзеш казна-що. Удень хай невільники йдуть розв’язані, бо це твій товар, але вночі, як хочеш, я в’язатиму їх, бо вони переріжуть нас, як баранів, нашою ж зброєю й втечуть на наших конях.

– Я так і думав, – відповів грек, – уночі в’язатимемо.

– І жінок?

– І жінок.

– Ну так, а то я думав, що ти з глузду з’їхав.