– Роби те, що й він, – порадив Калікратові кухар, – не слід відмовлятись од такого побратима, як Таргітай.

Щоб довести, що й він не боїться болю, Калікрат різонув себе по руці ще дужче, ніж скит, і теж видавив свою кров у чашу з вином. Тоді хлопці вкупі взяли чашу з вином і одночасно випили з неї вино. Таким чином Калікрат став за побратима Таргітаєві.

– Ну, Калікрате, ти щаслива людина, що придбав собі такого побратима, – сказав кухар. – Таргітай, коли трапиться, занапастить себе, але врятує й визволить тебе в тяжкій пригоді. Але й ти мусиш зробити те, коли в Таргітая буде яке лихо.

Про це саме думав тепер Калікрат і жалкував, що не було Таргітая у ватазі. Йому здавалось, що ніж, якого подарував він Таргітаєві, був дуже незначний подарунок побратимові. Він згадав, що після небіжчика батька в спадщину йому залишилося два бронзові спартанські мечі. Таких мечів він не бачив у скитів. Йому схотілося подарувати один із цих мечів Таргітаєві, але він не знав, як зробити це, бо мечі були вдома, в Пантікапеї. Він поділивсь своїми думками з Діодором.

– Що ж, – сказав Діодор, – меча можна буде передати восени, коли скити привозитимуть у факторію пшеницю.

– Ну, так скажи Рудому, що восени Таргітаєві буде від мене подарунок.

– Який подарунок? – спитав Рудий.

– Спартанський меч! – відповів Діодор.

Обличчя ватага стало раптом смутне й невеселе. Якась м’яка, журлива тінь лягла на лице скита.

– Добре, скажу. Але Таргітаєві не потрібна буде зброя на цім світі. Хіба що покладуть меча з ним у домовину… – сказав сумно Рудий.

Греки здивовано подивились на скита.

– Як у домовину? – почав був Діодор і замовк. Йому здалось, що він зрозумів, про що казав скит. Але Олександер із Калікратом не розуміли, в чім річ.

– У домовину? – спитав Олександер. – Хіба Таргітай умер?

– Таргітай не вмер, але мусить умерти.

Олександер здвигнув плечима.

– Не розумію! Ти, ватаже, трохи не теє…

– Стривай! – перебив його Діодор. – Я знаю, в чім річ. Таргітай мусить умерти через те, що він найулюбленіший юнак і джура царський, щоб доглядати на тім світі царського коня? Чи так я розумію тебе, ватаже? – спитав Діодор.

– Так, так… правду кажеш, старий Сугаче! – ще сумніше відповів скит.

– Що ж, його покладуть живцем у домовину, чи що? – здивувавсь Олександер.

– Нащо живцем. Його задавлять раніш, а потім уже покладуть у домовину.