Коли Рудий перевіряв, чи всі мисливці повернулись з полювання, стурбовані греки помітили, що між ними не було Калікрата.

САРМАТ

САРМАТ

Калікрат, якого захопили полювання та гонитва, не помічав, що діється навкруги. Він навіть не виймав стріл із сагайдака, і лук, як і раніш, теліпавсь йому на поясі. Йому добре було скакати серед густих духовитих трав, коли назустріч бив і свистів вітер у вухах, коли гурт сайгаків лавою котивсь поперед нього, почувати себе дужим, здоровим та вільним. Йому здавалось, що він, як мітичний Белерофонт, летить крилатим Пегасом, а гурт сайгаків, як химера, тікає перед ним. Він не помітив того, як один по одному відставали від гурту мисливці, не помітив того, що поперед нього плигає вже не гурт, а тільки один сайгак, а ззаду, вихопившись із балки, мчить наздогін йому верхівець у чудернацькому вбранні, обшитому платівками з кінського копита. Не почув, як свиснула в повітрі петля волосяного аркана, якого кинув сармат. Схаменувсь Калікрат тільки тоді, як почув, що якась сила, обхопивши впоперек і протягнувши руки до тіла, зірвала його з коня й кинула на землю. Падаючи, Калікрат інстинктивно напруживсь; одірвав руки від тіла, щоб скинути аркана. Петля, сковзнувши по руках, обхопила й придавила шию грека. В очах йому замиготіли зелені вогники, і він, напівзадушений, учепивсь за аркана й витягнувсь на руках, щоб хоч трохи визволити шию від петлі.

Сармат повернув коня й поволік Калікрата по траві. Калікрат із закинутими вгору руками вчепивсь у цупкий мотуз, висів на ньому, чекаючи, що ось-ось ослабнуть руки йому, він випустить аркана, петля затягнеться й задушить його.

Сармат спинив коня й подививсь на грека. Калікрат, скористувавшись із цього, більш підтягнувсь на руках і хотів був скинути аркана з шиї, але сармат, побачивши це, вдарив коня нагаєм і знову поволік грека. Руки Калікратові сковзонули по натягнутому, як струна, аркані, петля затягнулася, дихання спинилось, і він зомлів.

Коли Калікрат прийшов до пам’яти та розплющив очі, перше, що він побачив, був клапоть синього неба, що проглядав крізь густі трави, що обступили його, і біла квітка деревію, що коливалась над його правим оком. Потім він побачив, що коло нього стоїть високий дужий юнак у кірасі, подібній до тієї, що була на сарматі, якого вбив Таргітай. Сармат був без шапки, з червоним од спеки лицем, із спітнілим лобом, до якого поприлипало жовте, вогке від поту волосся. Лівою рукою він держав кінець аркана, що зняв уже з шиї Калікрата, а правою збирав аркан у кільця. Тут тільки Калікрат почув, що йому зв’язано руки й ноги, і йому не дуже зручно лежати на спині на перекручених руках.