Трохи згодом із трави визирнула скуйовджена, з реп’яхами у волоссі чорна людська голова. Здивований Калікрат пізнав у ній того невільника, що минулої ночі втік з їхнього табору. Невільник поклав долоню собі на губи й показав пальцем на степ. Калікрат зрозумів його так, що він радить йому мовчати. Порада була зайва, бо Калікрат зовсім не збиравсь кликати сармата. Невільник зняв сагайдака зі стрілами і луками з пояса грека, знов поклав долоню на рота й сховавсь у траві. Ця пригода дуже зацікавила Калікрата, і він нетерпляче чекав, що буде далі. Згодом стало чутно кінське тупотіння. Це повернувся сармат. Він скочив, не випускаючи повода з рук, із свого коня, а повід Калікратового коня прив’язав до правої ноги його й підійшов до грека. Йому знову впали в око сандалі та голі ноги грека, і він знову засміявсь і забелькотав щось по-сарматському. Але усмішка раптом збігла йому з лиця, коли він помітив, що на поясі в грека немає сагайдака. Він здивовано подививсь на Калікрата, але в цей момент задзижчала стріла й уп’ялась у шию сарматові. Сармат хрипко скрикнув і ухопивсь рукою за горло. Він захитавсь, з його рота линула кров. Із трав вискочив величезний сірий собака, кинувся на груди сарматові й повалив його на землю. Через хвилину на сарматі сидів невільник і душив його, а собака, вчепившись зубами в руку сарматову, теліпав її, як ганчірку.

Задушивши сармата, невільник підвівсь, штовхнув ногою вбитого й зайшовся веселим задоволеним сміхом, але від сміху його захолонуло Калікратове серце. Потім він обернувся й задумливо глянув на грека. Недобрий був цей погляд. Калікрат здригнувсь. Холодок побіг йому по спині. Він зрозумів, що зараз вирішується його долю. Байдужосте в настрої як і не було: Калікрат хотів тепер тільки одного – жити. Невільник подививсь на меча сарматового, знов подививсь на грека, наче роздумуючи, чи вбити Калікрата, чи ні, але потім махнув рукою, зняв із сармата постоли та меча й пішов до коня. Калікрат стежив за ним очима й обливавсь холодним потом. Побачивши, що невільник іде до коня, він подумав, що той покине його зв’язаного в степу з мертвим сарматом на поталу вовкам, коли це невільник зупинивсь і ляснув себе по лобі долонею, наче йому спала якась несподівана думка. Він весело глянув на Калікрата, підморгнув йому правим оком, наче кажучи: не журись, і, підійшовши до нього, перерізав мечем ремінці на ногах і руках. Калікрат підвівсь, але йому стало млосно, і він знову приліг на траву. Прийшовши трохи до пам’яті, він став терти зомлілі, наче не свої, руки й ноги.