Коли Рудий довідався про все те, що трапилось із Калікратом, він сказав:

– Це добра наука юнакові: хай не ловить ґави в степу.

СТЕПОВІ ХИТРОЩІ

СТЕПОВІ ХИТРОЩІ

Пригода Калікратова була дуже значна й небезпечна новина. Валка загула, як вулик. Близькість сарматів і невідома численність їх загрожувала валці дуже небезпечним становищем. Невідомо було, чи була це звичайна ватага мисливців, що вештались і часто траплялись у степу, чи вбитий був розвідач тієї великої ватаги, про яку Рудий казав грекам, що, як він думав, стерегла валку, щоб помститись за сармата, якого вбив Таргітай.

Поводження невільника з Калікратом теж було незрозуміле й загадкове. Він приставив Калікрата живого, він навіть не залишив його зв’язаного в степу. Кожний із скитів убив би того, в кого був у неволі. Ще незрозумілішим здавалося те, що він не взяв Калікратового коня, а заарканив його й віддав Калікратові. Великої любови до свого господаря, звичайно, не міг мати невільник; це розумів навіть Олександер, і коли невільник зробив саме так, а не інакше, він мав якусь таємну мету, але яку? Здивувало скитів ще те, що невільник одрубав і завіз голову сармата з собою. Скити добре знали, що народ, до якого належав невільник, ніколи не рубав, як скити, голів мертвим ворогам.

Діодор довго слухав балачки скитів, а потім звернувсь до Рудого:

– Скажи, ватаже, це дійсно правда, що народ того невільника ніколи не рубає після бою голів своїм ворогам?

– Правда.

– А хто ж у степу тепер може одрубати голову мертвому ворогові?

– Як хто? Ми, сколоти, завжди стинаєм голови ворогам, щоб принести їх до царя, бо як не принесеш, і баби засміють.

– Так… А сармат одрубав би голову ворогові?

– Одрубає й сармат.

– Ну, а скажи, коли сармати знайдуть у степу свого товариша без голови, вони подумають, що це хтось із сарматів одрубав її, чи, може, убитий сам стинав собі голову? – Рудий засопів, наллявсь кров’ю й засичав. Глум грека дратував його, як ніколи.

Але він стерпів і сказав:

– Старий, ти глузуєш із мене. Як може людина сама собі одруба-ти голову?

– Ну, – сказав Діодор, – коли він не сам собі одрубав голову, то хто ж міг стяти її? Свої сармати чи, може, невільник, про якого й не знають сармати.

Дикий рев вихопивсь із грудей скита, бо він второпав, на що натякає Діодор.

– Невільник… – загарчав скит. – Невільник – стара лисиця навмисно одрубав голову сарматові, щоб довести, що сармата вбили сколоти, бо, коли б він не одрубав голови, сармати подумали б, що його вбив хтось інший…

– Тепер ти розумієш, чому віддав він коня Калікратові й пустив Калікрата до валки?