Вони повернулись до свого таборища, а валка тимчасом без пригод дійшла до моря.

ПАНТІКАПЕЯ

ПАНТІКАПЕЯ

Клістен та мешканці факторії дуже зраділи, коли прийшла валка.

Коло берега стояла трієра, що прийшла за невільниками з Пан-тікапеї. Ця трієра була старе, колись військове судно, і контора купила її, щоб перевозити невільників зі Скитії в Пантікапею, коли її продавали в Мілеті. Олександер, не гаючи часу, навантажив невільників на трієру.

Трієра прийшла з невеличкою командою на вітрилах. Невільників греки посадовили в три поверхи на весла й прикували до лав ланцюгами.

Рудий у той час був на трієрі й мовчки дививсь, як приковували невільників.

Олександер був веселий і задоволений. Він бігав по палубі, порядкував матросами, жартував і сипав прислів’ями. Проходячи повз Рудого, він якось зауважив, що скит насмішкувато поглядає.

– Чого смієшся, ватаже? – запитав грек скита.

– Дивлюсь, елліне, яка солодка неволя еллінська.

– А що таке?

– А те, що краще б мене зарізали на кучугурі, як отак сидіти на ланцюгу в цій ямі, – показав він на трюм.

– Це тимчасове, – трохи зніяковівши, відповів грек. – Невільники доведуть трієру до Пантікапеї, а там їх розкують, і їм буде добре.

– Мабуть, – сказав скит.

Трієра забрала залогу й робітників із факторії, і через три дні відплила до Пантікапеї, а Рудий, діждавшись, коли підійшла Дудако-ва ватага, дав ще три дні відпочинку коням і пішов до кочовищ. Греки мусили повернутись до факторії восени, коли скити-орачі приво-зитимуть збіжжя на продаж.

Трієра тихо йшла на веслах на південь.

В трюмі з невільниками на лаві коло щогли сидів середніх літ грек-трієравль і грав на флейті, щоб дати лад і такт гребцям. Нема нічого сумнішого, як цей одноманітний звук флейти й стукіт весел у темному, сирому, смердючому трюмі. Невільники зненавиділи флейту й трієравля в перший таки день свого перебування на трієрі. Коли хто з невільників гріб веслом не так, як того бажав трієравль, він підходив до гребця й бив його трійчаткою. Стиснувши зуби, приймали цю грецьку науку невільники.

Та марно старавсь трієравль: невільники були мешканці непроглядних лісів півночі й ніколи ще не бачили моря. Вони не звикли до такої тяжкої праці, як гребіння веслами, і через це невміло вигрібали, глибоко опускаючи весла у воду. Вони швидко понатирали на руках пухирі, задихались од важкого повітря тісного трюму, бо їм доводилось мочитись і калятись тут таки коло себе. Коли ж море захвилювалося, загойдалось, майже всі вони попадали коло своїх лав од приступу морської хвороби, і трієра, на велику прикрість грекам, мусила йти на вітрилах, змагаючись із вітром. Дівчата-невільниці, як вівці, збились докупи й лежали покотом на палубі.